Сприяння мобільності студентів

і викладачів | Мобільність студентів на національному рівні законодавчо забезпечено єдністю вимог до стандартів вищої освіти. Практично мобільність студентів є низькою. Мобільність за лінією "Україна" — світ" забезпечується або міжуніверситетськими зв’язками, або західними грантами. Ця мобільність часто перетворюється на відплив інтелекту з країни.

Впровадження європейського виміру у вищій освіті | В Україні працюють європейські програми TEMPUS, TACIS. Вони підтримуються МОН. Інформація про них є недостатньою. Позитивний досвід поширюється несистемно, спонтанно. Досвід невдалих проектів не аналізується. Відбір університетів-учасників подекуди відбувається під тиском лобіювання університетів, які мають кращий доступ до прийняття рішень в МОН

Сприяння загальноєвропейській співпраці в оцінці якості навчання | Система самооцінки та зовнішньої оцінки якості навчання є монополією держави і пов’язана з акредитацією вищих навчальних закладів. Система акредитації піддавалася змінам з метою спрощення, проте, вона і далі узалежнює університети від центральних державних органів і породжує сприятливе середовище для корупції. 

Перші кроки України на шляху до приєднання до Болонського процесу ще раз засвідчили, що ініціатором змін зазвичай виступають центральні керівні органи, а не самі вищі навчальні заклади. При цьому здебільшого консультації з регіонами безпосередньо на етапі підготовки важливих стратегічних документів не стали системою. Як наслідок, університети, які мають впроваджувати ці зміни, виявляються не готовими до цього і не відчувають себе повноправними учасниками процесу, що призводить до нівелювання ефекту життєво важливих для них ініціатив. Важливо, щоб ініціатором змін в українській системі вищої освіти виступали не тільки центральні керівні органи, а, насамперед, вищі навчальні заклади, академічні спільноти і студентські органи самоврядування.

Останнім часом Міністерство освіти і науки України активізувало свою діяльність у цій сфері. Створено нову національно-правову базу вищої освіти з урахуванням світових стандартів, поступово запроваджується система ступеневої вищої освіти, кредитно-модульна система навчання, pозвивається меpежа вищих навчальних закладів pізних типів та фоpм власності. Одним з пріоритетів Міністерства на 2004 рік є реалізація принципів і завдань Болонського процесу в Україні. У січні 2004 р. затверджено масштабну програму дій МОН та вищих навчальних закладів України щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти країни. В указі Президента України від 17 лютого 2004 р. "Про заходи щодо вдосконалення системи вищої освіти України" міститься окремий пункт про розробку системи заходів щодо участі України в Болонському процесі. Офіційний орган МОН "Освіта України" розпочав серію публікацій, присвячених цій темі. Упродовж 2004 р. проведено 3 загальнонаціональні наради ректорів, присвячених Болонському процесові, У 2003 – 2004 рр. спільно з європейськими інституціями (Рада Європи) проведено 2 міжнародні конференції з питань входження України в "Болонський клуб".

Водночас чітко визначилася група університетів, які більшою чи меншою мірою активізують свої зусилля, спрямовані на євроінтеграцію. Ряд університетів запроваджує кредитну і кредитно-модульну систему оцінювання знань студентів. 63 університети зголосилися до участі в експерименті по впровадженню цієї системи. Окремі університети мають позитивний досвід участі в європейських програмах з розвитку вищої освіти (TEMPUS/TACIS) і готові поширювати його, чимало вищих навчальних закладів дедалі активніше налагоджує стабільні багатосторонні зв’язки і програми обмінів з європейськими університетами.

У грудні 2003 р. Львівський національний університет виступив з ініціативою проведення ряду громадських акцій, спрямованих на ознайомлення університетської громадськості з основними параметрами Болонського процесу та активізацію участі університетів у русі до європейського освітнього простору. 28-29 травня 2004 р. за сприяння фонду "Відродження" проведено міжнародну конференцію "Європейські стандарти вищої освіти і Україна". Учасники конференції наголосили на необхідності ширшого залучення університетської спільноти, особливо на регіональному рівні, до обговорення проблем, пов’язаних з європейською інтеграцією вищої освіти України.

Консультації, проведені у грудні 2003 – лютому, травні та червні 2004 рр. представниками МФВ з українськими університетами (Львів, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Сімферополь, Чернівці, Київ), з міністром освіти і науки країни В. Г. Кременем, із заступником міністра М. Ф. Степком, начальником департаменту міжнародного співробітництва О. С. Сухолитким підтвердили високий рівень зацікавленості усіх сторін в якнайшвидшому здійсненні заходів, спрямованих на приєднання України до Болонського процесу.

Консультації з представниками європейських структур-учасників Болонського процесу (Лазар Власеану, заступник директора Європейського центру вищої освіти ЮНЕСКО, Керолайн Кемпбел, заступниця директора Агенції з оцінки якості вищої освіти, Леслі Вілсон, генеральний секретар Європейської асоціації університетів) у травні засвідчили їхню зацікавленість у співпраці з Україною та реалізації запропонованої стратегії МФВ.

Таким чином, виникла досить сприятлива ситуація, коли інтереси виконавчої влади збігаються з інтересами найактивнішої частини університетської громадськості та ректорського корпусу, а це у свою чергу збігається з обережним, але дедалі стабільнішим інтересом загальноєвропейських структур до входження української вищої освіти в європейський простір. . Це створює сприятливі передумови для підтримки серії заходів, які матимуть системний вплив у галузі європейської інтеграції України через вищу освіту.

Водночас існує небезпека перетворення Болонського процесу на широкомасштабну імітацію, чергову кампанію. Намітився розрив між темпами продукування декларацій вищими державними чинниками та темпами поширення інформації та залучення університетської спільноти до свідомих та конструктивних дискусій щодо переваг і вад нинішнього варіанту "болонізації" вищої освіти України. Деякі заяви провідних діячів вищої освіти свідчать про те, що рівень і масштаб завдань, пов’язаних із системними перетвореннями у вищій освіті України, усвідомлюється неадекватно. Організовані за ініціативою МОН України громадські акції іноді зводяться до формального "ухвалення" університетами пропозицій МОН. Фактично відсутня зовнішня експертиза як планів МОН, так і можливостей системи вищої освіти України щодо реалізації "ліній дії" Болонського процесу.