У Польщі визнаються також періоди розпочатої за кордоном вищої освіти, якщо кандидат має усі необхідні докази їхнього успішного завершення.

Вступні екзамени

випадках належної оплати програми навчання і виконання вказаних вище кваліфікаційних вимог вища освіта Польщі практично повністю відкрита для студентів-іноземців. Тим, хто бажає навчатися чи продовжувати освіту на мистецьких і спортивних спеціалізаціях, необхідно скласти спеціальні тести для демонстрування належних здібностей, а також (за вимогою) подати зразки свого творчого доробку.

Мовні вимоги

остатнє знання польської мови є обов'язковою умовою для допуску. успішного навчання на річних мовних курсах та складання заключних екзаменів, зазвичай, цілком достатньо для вступу і початку навчання на першому циклі польських закладів університетського рівня. Його можуть засвідчити амбасади і консульства. У разі необхідності вивчення мови кандидат повинен звернутися чи у ВНЗ, чи в мовний центр у м. Лодзь, аби за 9 місяців занять по 20 годин мови щотижня підготуватися до складання екзаменів і навчання.

Дисертації вищого рівня дозволено писати і захищати найбільш вживаними іноземними мовами (англійською, німецькою, французькою чи російською). Останнім часом спостерігається дедалі більше прикладів застосування цього правила до магістерських тез.

Прийом на докторські студії

ля докторських студій кандидат повинен звертатися до польського закладу, який має право їх проводити. Зарахування відбувається на наявні місця, зважаючи на рівень академічної кваліфікації претендента, яка повинна бути не нижчою магістра у Польщі.

Я.Р.Гречка,

аспірант кафедри управління освітою НАДУ,

помічник-консультант народного депутата України 

Управління освітою Польщі: історична ретроспектива 

Перед багатьма колишніми пострадянськими країнами постала проблема відродження національних традицій системи освіти та її складової – управління освітою – з використанням досвіду передових країн світу. Зважаючи на недостатню дослідженість цієї проблеми в Україні, пропонуємо детальніше розглянути дане питання на прикладі Польщі.

Ключові слова: державні органи управління освітою; Комісія національної освіти; Таємна вчительська організація; громадський орган управління освітою; централізоване управління; недержавний сектор освіти; вища школа; середня освіта; Міністерство національної освіти Польщі; куратор освіти; децентралізація управління; територіальне самоврядування; колегіальні органи. 

Перед багатьма колишніми пострадянськими країнами постала проблема відродження національних традицій системи освіти та її складової – управління освіти – з використанням досвіду передових країн світу. Так, Польща успішно справляється з цим завданням, свідченням чого є нещодавнє прийняття її до Європейського Союзу. Сучасним ґрунтовним дослідженням з історії польського управління освітою є праця А. Смолальського “Проблеми освітньої адміністрації” (“Zagadnienia administracji edukacyjnej”), в якій автор детально розкриває й аналізує управління освітою в історичній ретроспективі. Серед польських дослідників, які аналізують результати сучасних змін у Польщі, поширеним є звернення до минулого національної освіти, але в основному дослідники спиняються на повоєнному періоді (С. Славінскі, А. Боґай, В. Ґорішовскі та ін.). Серед українських дослідників до розвитку польської освіти частково звертаються А. Василюк та К. Корсак. Зважаючи на недостатню дослідженість проблеми, пропонуємо детальніший розгляд цього питання.

Віддавна освіта в Європі була пов’язана з релігією. Зокрема польська система організації та управління системою освіти була започаткована у ХVІІІ ст. До кінця XVIII ст. вона формувалася і розвивалася, з одного боку, під впливом костелу, а з другого боку – держави. Державним органом управління системою освіти була Комісія національної освіти (Komisja Edukacji Narodowej) (1773-1793 рр.). “Робота Комісії національної освіти була добре організована завдяки прекрасно підготовленим наглядовим кадрам (на 45 візитаторів[1] – 22 генеральні візитатори володіли дипломами доктора, а 5 були професорами Головних шкіл)” [7, с. ]. У той період навчання було загальним, школи співпрацювали із суспільним оточенням. Процес навчання населення сприяв збереженню культурної та національної самобутності країни. Ця Комісія опрацювала концепцію повної автономії шкільництва і адміністрації системи освіти. Нагляд над школами нижчого рівня проводили керівники шкіл вищого рівня. Таким чином, автономія адміністрації системи освіти відбувалась через загальну адміністрацію і повний зв’язок першої зі школами та запобігання її відмежування від педагогічних справ [11, с. ]. З іншого боку, загальна адміністрація підпорядковувалась адміністрації системи освіти персонально, структурно і навіть щодо змісту. Досвід Комісії національної освіти в галузі організації та управління системою освіти використовувався як в пізніших історичних періодах Польщі, так і зарубіжними країнами того часу (Прусія, Австро-Угорщина). Зокрема, як стверджує професор А. Смолальскі, в 1793 р. (близько 20-ти років після заснування Комісії), схожу концепцію було запропоновано у Франції. Вона не зразу ввійшла в життя, пізніше французи змогли продовжити цю ідею. Комісія національної освіти припинила своє існування внаслідок поділів Речі Посполитої між Росією, Прусією та Австрією (1772, 1793, 1795 рр.). Ці країни “поводили себе неоднаково: Росія перешкоджала розвитку національної культури і освіти, Прусія не шкодувала грошей на початкову (німецьку) школу і лише Австро-Угорщина була досить цивілізованою для утримування повної системи освіти, вершину якої складали університети з викладанням не тільки німецькою, але й польською мовами” [4, с. ]. На той час у Польщі вже існували університети в Кракові (1364 р.), Вільно (1578 р.) і Львові (1661 р.). У Варшаві університет розпочав навчання з 1816 р., а з 1826 р. – політехнічний інститут.

У Польщі міжвоєнного періоду (ІІ Річ Посполита – 1921-1939 рр.) адміністрація системи освіти формально не була об’єднана із загальною адміністрацією. Однак керівники воєводств і старости часто вимагали об’єднання