Технологія особистісно – зорієнтованого уроку історії
"В основу формування особистості
мають лягти передусім
ідеї гуманістичної парадигми
особистісно орієнтованої освіти
та виховання.
Мета освіти – знайти, підтримати, розвинути людину в людині"
В. Кремень.
ХХ століття на повний зріст поставило перед людством проблему виживання. Вчені, політики і громадські діячі усіх країн все наполегливіше говорять про проблему ерозії гуманізму і навіть прогресу. Вийти з цього кризового стану можна тільки через зміну стереотипу мислення. Подальший розвиток людства і його існування залежить від розвитку культури, культивування людяності, любові до всього живого, утверджені у всіх сферах життєдіяльності ідеалів і цінностей гуманізму. Інакше не може бути й мови не тільки про соціально – економічний прогрес людини й людства, а й про їхнє існування взагалі. На початку 70-х років ЮНЕСКО віднесло проблему реформування освіти до найважливіших глобальних проблем людства. ХХІ століття – це століття культури, а освіта ХХІ століття – це освіта, в центрі якої перебуває людина, самобутність її унікального духовного світу. Гуманістичний характер освіти визначається її здатністю забезпечувати всебічний розвиток здібностей та сутнісних сил людини, самореалізації та самоутвердження людини як особистості, повне розкриття її можливостей, забезпечення свободи людини у всіх сферах життєдіяльності.
* * *
Усяке навчання за своєю сутністю підпорядковане розвитку особистості, тому воно є розвивальним, особистісн-орієнтованим.
Проблема полягає в тому, що слід розуміти під словом "розвиток", як розуміти "особистість" і де шукати джерела її розвитку.
В залежності від світосприйняття і світорозуміння сьогодні виділяють такі освітні або педагогічні парадигми:
науково-технократична (раціональна);
синергетична;
езотерична.
Схема 1. Порівняння раціональної та синергетичної моделей освіти.
Раціональна модель освіти
унітарна уніфікована
Трансляція знань
учитель учень
суб‘єкт об‘єкт
форма навчання
репродуктивно відтворювальна |
Синергетична модель освіти
багатоаспектна варіативна
Співпраця
учитель учень
суб‘єкт об‘єкт
форма навчання
продуктивно інтерактивна
Раціональна парадигма визначає практику сучасної української школи. Це:
лінійний характер навчання;
орієнтація на досягнення результату;
регламентація діяльності учителя і учня;
предметоцентризм, догматизація знань;
централізований контроль;
авторитарний тип мислення і стосунків;
батьки виступають як сторонні особи.
Національна Доктрина розвитку освіти в Україні вимагає зміни педагогічної парадигми, адже традиційна система освіти, що спирається на принципи класичної науки і функціонує як закрита, тобто позбавлена здатності до саморозвитку, сьогодні вичерпала, зжила себе. Вихідним пунктом традиційної освіти, що ґрунтується на раціональній (науково-технократичній) парадигмі, були потреби владних структур соціуму, в результаті чого людина забула себе саму. Вона була поставлена на службу соціуму, часточкою ("гвинтиком") якого й була.
Зміни, які відбуваються в Україні, та й в усьому світі, обумовили переорієнтацію освіти на методологію особистісно – зорієнтованої освіти.
Освіта ХХІ століття – це освіта для людини, її стрижень – розвиваюча, культурологічна домінанта: формування особистості, здатної до самовдосконалення та застосування набутих знань для творчого вирішення проблем заради змін на краще свого життя і життя своєї країни.
Мусимо погодитися з думкою відомого американського соціолога Д.Белла про те, що провідною нацією в ХХІ столітті стане та, яка створить ефективну систему освіти.
Реформування сучасної системи освіти в Україні передбачає перехід від авторитарної форми організації навчального процесу до демократичної, що зорієнтована на розвиток особистості учня. Цей перехід обумовлений цілою низкою об‘єктивних причин. По-перше, це перехід від тоталітаризму до демократії, що і є вихідною, корінною причиною реформування сучасної школи. По-друге, школа є могутнім фактором соціалізації індивідуальності людини. Перехід, який здійснює українське суспільство до демократії, обумовив появу національної Доктрини розвитку освіти в Україні, яка визначає метою створення для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України. У зв‘язку з цим необхідні певні зміни в технології освітянського процесу, де особлива увага відводиться індивідуальній діяльності окремого суб‘єкта. Школа є могутнім фактором соціалізації індивідуальності людини. Саме в ній протягом 9-11 років навчання формуються не тільки значимі ціннісні орієнтації для подальшого життя, не тільки набувається особистий досвід життєдіяльності, але й апробуються, закріплюються і вдосконалюються види і способи поведінки для досягнення поставлених цілей і задоволення різного роду потреб. Образно кажучи, школа вчить жити.
Звідси виникає необхідність розробки нової парадигми освіти – синегретичної.
Синергетична парадигма характеризується по суті протилежним до науково технократичної парадигми ідеями та принципами. Це:
визнання першорядності процесу пізнання, залучення учнів до процесу пошуку;
цінність співпраці, діалогічність навчального процесу;
орієнтація на сам процес навчання, а не тільки на його результат;
рівність і довіра до пізнавальних можливостей і творчих здібностей всіх дітей;
нова модель керування процесом освіти (допомога, лідерство, передбачуваність);
тривимірне навчання (широкий світогляд, глибина знань, постійне їх оновлення);
співпраця учнів у процесі навчання;
усвідомлення учнями мети навчання;
різноманітність методів оцінювання і право вибору їх учнями;
партнерство батьків і школи.
Таким чином, синергетична педагогічна парадигма виступає як парадигма самореалізації особистості. Особистісно-зорієнтоване навчання має бути побудоване саме на цій парадигмі освіти.
Зміна характеристик парадигми в освіті
Таблиця №1
Традиційна парадигма | Синергетична парадигма
Навчальні програми
*формування знань, умінь, навичок, як основної освітньої мети, що забезпечує соціальну компетентність;
*більшість уваги приділяється змістові;
обмежена однією науковою галуззю;
*лінійний характер;
догматизація знань;
предметоцентризм. | * конструювання навчального матеріалу у відповідності до логіки побудови наукового знання з урахуванням рівня розвитку, цінностних орієнтацій та суб‘єктного досвіду;
* рівновага між змістом і процесом навчання;
* інтегровані або комплексні дисципліни;
* спіралеподібна побудова;
* тривимірне навчання;
* безперервний поступ.
Навчально – виховний процес
*учень розглядається як об‘єкт зовнішнього впливу;
пасивне навчання;
централізований контроль над ресурсами (навчальними планами та програмами, методикою та тривалістю навчання) – єдиний підхід;
монополія підручника;
*орієнтація на досягнення якнайвищих результатів (оцінки і рейтинги є самоціль). | * учень є продуктом своєї власної діяльності, суб‘єктом навчання;
* активне навчання;
* регіональне керування ресурсами (складання навчальних планів, вибір програм і тривалість навчання);
* використання сценарних варіантів уроків, які забезпечуються різноманітними