оцінка досягнень учня протягом усього процесу його діяльності, а не тільки за кінцевим результатом;

заохочення пошуку свого способу роботи, аналізу роботи інших учнів;

створення на уроці педагогічних ситуацій спілкування, які б дозволяли учневі виявляти ініціативу, самостійність, вибір у способах роботи, створення обстановки для природного самовиявлення учня.

Для того, щоб бути суб‘єктом навчальної діяльності, учень повинен оволодіти її етапами: Орієнтація - Визначення мети - Проектування – Організація – Реалізація – Контроль – Корекція – Оцінка.

Технологія особистісно-зорієнтованого уроку складається з таких основних етапів ("вузлів"):

І. Етап орієнтації.

Мотивація наступної діяльності учителем, позитивна настанова на працю.

Орієнтація учнів у місці конкретного заняття в цілому курсі, розділі, темі (схеми, таблиці, опори, мовленнєва настанова тощо).

опір на особистий досвід учнів із проблеми заняття.

ІІ. Етап визначення мети (цілепокладання).

Визначення спільно з учнями особистісно-вагомих завдань наступної діяльності на уроці (що може дати школяреві конкретне завдання зараз, для підсумкового заліку, екзамену, майбутнього життя).

Визначення показників досягнення означеної мети (які знання, уявлення, засоби діяльності свідчитимуть про це).

ІІІ. Етап проектування.

Залучення учнів (якщо є змога) до планування наступної діяльності через попередню роботу (випереджувальні завдання, повідомлення, реферати, наочні посібники, самостійні завдання).

Складання плану наступної роботи.

Обговорення плану наступної роботи.

IV. Етап організації виконання плану діяльності

Надання варіативності у виборі засобів навчальної діяльності (письмово або усно, індивідуально або в групі, викладання опорних положень або розгорнута відповідь, узагальнено або на конкретних прикладах тощо).

Вибір учнями засобів фіксації пояснення нового матеріалу (конспект, схема, план, теза тощо).

Вибір учнями (якщо є змога) завдань і засобів їх виконання під час закріплення знань, формування умінь і вироблення навичок.

Варіативність у поданні домашнього завдання (диференціація за рівнем складності і засобами виконання).

V. Етап контрольно-оцінювальний.

Залучення учнів до контролю за ходом навчальної діяльності (парні і групові форми взаємоконтролю, самоконтроль).

Участь учнів у виправленні допущених помилок, неточностей, осмисленні їх причин (взаємо- і самоаналіз).

Надання учням можливості самостійно або за допомогою вчителя, інших учнів порівнювати одержаний результат із критеріями еталона (мети).

Використання механізмів "цінування" (позитивного ставлення до успіху школяра) та "оцінювання" (виставлення оцінок) не тільки кінцевого результату, а й процесу навчання.

Головним завданням учителя на цьому етапі уроку є його допомога учням як у складанні індивідуального плану, який би міг адекватно відображати навчальні можливості дитини.

Не слід допускати як заниження рівня вимог, так і завищення самооцінки.

Вимоги до сучасного особистісно-орієнтованого уроку реалі зумовлюються, головним чином, шляхом упровадження інноваційних технологій – інтерактивного навчання.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними суб‘єктами навчання. Педагог виступає в ролі лідера, організатора, консультанта.

Моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв‘язання проблем перетворює школу в модель демократичного суспільства, по-справжньому демократичних відносин. Школа переходить від "передавання знань" до "навчання жити".

Такі підходи до навчання не є кардинально новими для української школи – вони використовувались у педагогіці і практиці української школи у 1920-і роки.

З утвердженням тоталітарної системи педагогічний досвід 20-х років був підданий нищівній критиці. Школа перетворилася в авторитарну, репродуктивно-орієнтовану, уніфіковану з стандартною системою заходів, форм і методик навчання.

Згодом вчителі новатори (70-80 роки) Сухомлинський, В. Шаталів, Є. Ільїн, Ш. Алюнашвілі знову зверталися до теорії розвивального навчання.

На прикінці ХХ століття інтерактивні технології набули поширення в теорії і практиці американської школи.

Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 1980-х роках засвідчують, що інтерактивне навчання є ефективним. Результати цих досліджень відтворено у схемі, яка дістала назву "Піраміда навчання".

"Те, що я чую, я забуваю

Те, що я бачу, я пам‘ятаю

Те, що я роблю, я розумію"

(Конфуцій)

Лекція – 5 % засвоєння

Читання – 10 % засвоєння

Аналіз показує, що найменших результатів досягається за умови пасивного навчання, а найбільших – інтерактивного (Дискусія, практика, взаємонавчання, застосування).

Висловлювання китайського філософа, який ми взяли за епіграф до схеми, можна сформулювати як кредо інтерактивного навчання.

Проте інтерактивні технології потребують певної зміни всього життя класу і ґрунтовної підготовки вчителя.

Починати треба з чіткого і ясного усвідомлення всіма учасниками навчального процесу структури уроку.

Структура інтерактивного уроку.

Мотивація

Ціль цого етапу – сфокусувати увагу учнів (або учасників заходу) на проблемі і викликати інтерес до обговорення теми. Прийомами навчання можуть бути питання, цитата, коротка історія, невелике завдання, розминка і т.д. Займає не більше 5 % часу заняття.

Оголошення, представлення теми та очікування навчальних результатів

Ціль – забезпечити розуміння учнями (учасниками) змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти в результаті уроку (заходу) і що від них очікує учитель викладач. Часом буває доцільно залучити до визначених результатів усіх учасників заняття або заходу. (Приблизно 5 % часу).

Надання необхідної інформації.

Дати учням (учасникам) достатньо інформації, для того щоб на її основі виконувати практичні завдання. Це може бути міні-лекція, читання роздаткового матеріалу, виконання домашнього завдання. Для економії часу на уроці і максимального ефекту уроку можна подавати інформацію в письмовому виді для попереднього (домашнього) вивчення. Наприклад, деякі уроки побудовані таким чином, що в книзі для учня є інформація достатня для виконання завдань, що читається до уроку. На самому уроці вчитель може ще раз звернути на неї увагу, особливо на практичні поради, якщо необхідно – прокоментувати терміни або організувати невелике опитування. (Приблизно 10 % часу заняття).

Інтерактивна вправа – центральна частина заняття (заходу)

Ціль – практичне освоєння матеріалу, досягнення поставлених цілей уроку. Послідовність проведення цього елемента така:

Інструктування