РОЗРОБКА УРОКУ ЗА ТЕМОЮ

«ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ -ДРУЗІ ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ»

МЕТА:*

ознайомити учнів з історією роз-витку фармакопеї, основними вида-ми лікарських рослин, правилами збору лікарських рослин, рідкісними та зникаючими видами лікарських рослин Харківської області;*

виховувати любов до природи та бережливе ставлення до свого здо-ров'я;*

ознайомити учнів з професіями фармацевта і провізора.

ПРОБЛЕМА: що таке лікарські рослини?

ОБЛАДНАННЯ: гербарій лікарсь-ких трав; набір листівок «Лікарські рослини»; обладнання для гомеопа-тичної аптеки; карта світу.

ОФОРМЛЕННЯ ДОШКИ:

Гомеопатична аптека |

Лікарські рослини — друзі здоров'я людини

Фармакопея |

Що таке лікарські рослини?

Фітотерапія |

В Україні близько 200 видів.

Фармацевт |

Гіппократ (460—377 pp. до н. е.) —грецький лікар.

Провізор |

Авіценна (980-1037 р.) -арабський лікар.

Теофраст (372-287 pp. до н. е.) -грецький ботанік.

СЦЕНАРІЙ УРОКУ

ІСТОРІЯ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН

Учитель. Лікарські рослини були відомі людині ще за сивої давнини. Відомо, що кішки та собаки при дея-ких захворюваннях їдять траву (листя злаків). Відома арабська легенда про відкриття лікувальних властивостей зернин кавового дерева пастухом, який помітив, що, після того як його кози поласують плодоносними гілка-ми цього дерева, вони набувають чу-дового настрою і веселяться усю ніч.

Археологи знаходять сліди «лікарсь-кого мистецтва» наших предків — по-суд для розтирання та варіння лікарських трав.

За чотири тисячі років єгиптяни склали опис лікарських рослин. Це

була перша подоба фармакопеї — на-уки про лікарські рослини.

Батьком грецької медицини вва-жається Гіппократ (460—377 pp. до н. е.) — автор знаменитої книги, яка на протязі двох тисячоліть й понині представляє значний інтерес як пер-ший травник.

У Європі велику популярність мала книга арабського лікаря, таджика за походженням, Абу Алі Ібн-Сіни (Авіценни) — «Канон лікувальної ме-дицини». У ній описано 900 лікарсь-ких засобів і способів їх застосування. Багато сучасних лікарських препа-ратів виготовлено за рецептом Аві-ценни (наприклад, корвалол). Майже усі лікарські препарати були створені за арабським зразком.

До нашого часу дійшла значна кіль-кість творів XV сторіччя, які містять опис рослин і способи їх застосуван-ня,— це травники. Перший травник створив Теофраст.

Таким чином, в медичну практику бу-ло включено майже всі лікарські рос-лини Західної і Південної Європи, Північної Африки і Західної Азії, а та-кож, частково, Індії.

Наукова медицина виникла тільки в XIX сторіччі, а вершини свого роз-витку досягла у XX. Якщо простежи-ти долю деяких лікарських рослин, часто можна здивуватись тому, який довгий шлях подолали деякі рецепти, що кочують майже без змін із творів Гіппократа в європейські, арабські, грузинські лікувальні книги. Вони подолали шлях, який вимірюється тисячами кілометрів у просторі і ти-сячами років у часі.

ЧОМУ ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ МАЮТЬ ЛІКУВАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ?

1-й учень. Щоб дати відповідь на це запитання, давайте подивимось на другу сторінку нашого журналу — «Лікувальні властивості рослин». Лікувальними властивостями володі-ють сполуки, які в медицині назива-ють фармакологічно активними ре-човинами. Таких речовин в рослинах дуже мало. Але головний терапевтич-ний ефект мають «супутні речовини», які є головною відмінністю природ-них лікарських речовин від лікарсь-ких речовин, що отримані в лабора-торії хіміками.

2-й учень. В давнину лікарську рослин-ну сировину використовували у вигляді порошків і відвару, а інколи — у вигляді мазей. Давньоримський лікар Гален вперше став застосовувати настої. На-стої — це рослини, які настояні на спирту. У XV сторіччі знаменитий лікар Парацельс висловив думку, що ліку-вальна властивість належить не рос-лині в цілому, а окремій речовині.

3-й учень. Наш маленький огляд діючих речовин ми почнемо з най-більш розповсюджених серед них — з алкалоїдів. Це складні органічні сполуки, які містять атом Нітрогену і мають лужний характер. На смак во-ни гірки. Алкалоїди найчастіше зу-стрічаються у квіткових рослин.

4-й учень. Не менш важливе значення мають для рослин і глюкозиди. Їх гіркий і жагучий смак захищає росли-ни від поїдання тваринами. Глюкози-ди — це складні речовини, що скла-даються із цукру, який слабо пов'яза-ний з нецукровою речовиною. Це нестійкі речовини, які при кип'ятінні розкладаються на цукор і аглюкон.

5-й учень. В усіх зелених частинах рослин є замаскований хлорофілом червоно-жовтий каротин (ми бачимо його у таких жовтих плодах, як абри-коси або обліпиха). В організмі тра-воїдних тварин каротин перетво-рюється на вітамін А. Ці рослини ба-гаті на вітаміни К і Р, які в організмі тварин сприяють ущільненню стінок найменших кровоносних судин, по-переджують утворення синців і за-тримують внутрішні кровотечі.

6-й учень. Запах полину, чебрецю або материнки відомий кожному. Ми часто зустрічаємось з кропом, конвалією, м'ятою, трояндою, апельсином. Паху-чість цих рослин обумовлена тим, що в них містяться ефірні олії. Зараз відо-мо біля 2500 духмяних рослин. Зна-чення ефірних олій для рослин зрозу-міло — приманювання комах для запи-лення або відлякування птахів і тварин.

1-й учень. В багатьох рослинах міс-тяться також смоли. Це тверді або на-піврідкі липкі речовини з характер-ним запахом. Смоли мають дезин-фікуючі властивості.

2-й учень. Рослини містять і дубильні речовини. Вони надають багатьом ор-ганам рослин терпкий і в'яжучий присмак. Нам він знайомий, напри-клад, по недозрілих плодах хурми. В них дубильних речовин біля 20%.

Людина здавна використовувала кору дуба для дубиння шкіри. В сполуках

із білками шкіри дубильні речовини утворюють непроникну для води ела-стичну і міцну плівку. Ця властивість дубильних речовин використовується і для полоскання горла — при цьому утворюється плівка, що непроникна для мікроорганізмів.

3-й учень. Також рослини містять цу-кри, крохмаль, слиз, пектинові речо-вини. Це речовини, які не мають лікувального значення, а в хімічному відношенні є вуглеводнями.

4-й учень. В насінні рослин накопичу-ються жирні олії. Наприклад, в льня-ному насінні їх понад 30%, а в очище-ному мигдалі біля 60—70%. В меди-цині їх використовують у мазях, вони