По-друге, чітке дотримання правил ведення дискусії всіма її учасниками , які можна узагальнити в кількох положеннях:

виступи мають здійснюватися організовано, кожен учасник може виступати лише з дозволу ведучого;

кожен виступ має бути підсилений фактами ;

кожне висловлювання має бути уважно розглянуто.

По-третє, обов’язковим є дотримання визначеного регламенту. По-четверте, добре продумане і ефективно здійснене керівництво ходом дискусії з боку вчителя : надання учням часу на обмірковування питань; утримання від невизначених питань та питань подвійного змісту; зміна напрямку думок учнів в разі відхилення від основної теми і мети дискусії системою уточнюючих питань; попередження і надмірних узагальнень. При цьому вчитель утримується від критики, вказуючи на справжні вияви інтелекту, на вміння правильно використовувати аргументи і логічно будувати їх, на рівень підготовки, а основне – на вміння підвести підсумки.

Є різні варіанти організації дискусії: це – круглий стіл, засідання експертної групи, форму, симпозіум, дебати (усні та письмові), диспут.

Тема дискусії визначається заздалегідь з початком вивчення розділу. Учням, поділеним на дві команди, пропонується ключова теза, яка відбиває основний зміст навчального матеріалу.

Наприклад, вивчаючи в 11-ому класі тему “Напад Німеччини на СРСР” для уроку-диспуту визначено тезу: “Напад Німеччини на Радянський Союз: відкрита агресія чи випереджувальний удар?”. Усі учні записують тезу і готуються до диспуту. При підготовці до заняття учні поділені на 2-х “захисників”, 2-х “військових експертів”, 2-х “архівістів”, 2-х “політологів”. Все це дає змогу не тільки запам’ятати навчальний матеріал, але й дозволяє зробити ґрунтовний аналіз цього матеріалу, що в кінцевому результаті – формує глибокі знання учнів. Результати диспуту оформляються письмово в зошитах у формі аргументів і контраргументів. (Див. урок “Напад Німеччини на СРСР: відкрита агресія чи випереджувальний удар?”).

Одним із ефективних шляхів реалізації завдань сучасного уроку є організація проблемно-пошукової діяльності учнів, формування історичного мислення засобами історичної наукової літератури, публікацій в журналах та газетах. Цього можна досягти за допомогою дослідницьких уроків. Метою яких є отримання навчальної інформації з першоджерел (наукових праць, публікацій тощо), розвиток дослідницьких умінь та навичок. Дослідницькі уроки можуть проводитись у різних варіантах. Так, під час узагальнюючого уроку по темі: “Ціна Перемоги: баланс витрат і здобутків України в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)” пропонуємо учням наступний підхід до заняття, яке складається з двох частин. За 1-2 тижні до уроку 6-м учням дається опрацювати різні за поглядами публікації, що розкривають масштаби втрат і руйнувань, а також здобутки України в роки Другої світової війни. На уроці кожен з цих учнів виступає з “власним” підходом до цієї проблеми, наголошуючи при цьому на назві, вказуючи автора та рік виходу матеріалів у світ. На основі цих виступів учні складають порівняльні таблиці. (Див. урок “Ціна Перемоги: баланс втрат і здобутків України в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)). На цьому перша частина уроку закінчена. Друга частина – це письмові дебати, ключовою тезою яких є: “Чи була для українців війна 1941-1945 рр. Великою Вітчизняною?” (Див. там же).

Посилюють пізнавальну діяльність та активізують увагу учнів уроки-прес-конференції в поєднанні з інтерактивними методами навчання. До них також необхідно готуватись заздалегідь. Тут учні виступають у ролі “журналістів” та “спеціалістів” – істориків, архівістів, політологів тощо. Такі уроки доречно проводити під час вивчення великих за обсягом тем. Наприклад, вивчаючи тему в 11-ому класі “Окупаційний режим і розгортання руху опору в Україні”, пропонуємо учням розподілитися на “журналістів” сучасних періодичних видань та “політологів”, “істориків”, “юристів”, “військових експертів”, “енциклопедистів”. Щоб учні активніше працювали на уроці, ділимо клас знову на дві групи, які під час прес-конференції повинні зробити творче завдання. Все це дає змогу уникнути байдужості до виступів своїх колег по класу, а це головне, бо працюють всі учні класу. (Див. урок “Окупаційний режим та розгортання руху Опору в Україні”).

Одним із головних шляхів, який допомагає нам навчити учнів мислити є інтелектуальні ігри на уроках історії. Під час проведення дидактичних ігор розвивається уява й фантазія, створюється атмосфера змагання, навіть найлінивіші активізуються, бо й на них лежить відповідальність за загальний успіх команди. Крім того, така форма роботи формує характер, волю, інтелект, прищеплює любов до вивчення історії. Найкраще застосовувати ігри під час проведення підсумкових та повторювально-узагальнюючих уроків в молодших класах (5-8-х).

Ми в своїй роботі практикуємо відому телевізійну гру “Брейн-ринг”. Для цього було зроблено спеціально обладнані столи (Див. конспект уроку “Національно-визвольна війна українського народу проти поляків під проводом Б.Хмельницького 1648-1654 рр.”), а це створило атмосферу змагальності. Правила гри запропонував такі ж, як в телепередачі. Запитання пропонуються згідно з програмовими вимогами, враховуючи різні рівні оцінювання знань учнів. Цю гру використовуємо також і в позакласній роботі, адже це дозволяє повторювати вивчений матеріал, прищеплювати любов до історії.

Кожна із форм і методів навчання, розглянута нами, має свої переваги і свої недоліки. І тільки їх оптимальне використання та поєднання створює сприятливі умови для активізації пізнавальних та розливальних можливостей учнів та дозволяє досягти певних результатів під час районних та обласних олімпіад з історії та основ правознавства. Так, в 1997/98 н. р. учениця 9-А класу Чорноус Олена посіла 3-тє місце на районній олімпіаді з основ правознавства; в 1999/2000 н. р. – учениця 8-А класу Павликівська