Наступність у реалізації особистістю орієнтованої освіти дошкільника і молодшого школяра

Система освіти, послідовність ланок її структури, тривалість цих окремих ланок як і загальна тривалість шкільного навчання відзначаються відповідними методологічними принципами. Одним з основних є принцип наступності, який має вийнятково важливе значення, зокрема стосовно дошкільної ланки освіти і початкової школи.

Період вступу дитини до школи узгоджується з загальною стурктурою ланок в системі освіти: наявністю дошкільної ланки, метою і змістої її роботи, ступенем її обов’язковості, дотриманням наступності, взаємною орієнтацією дитячих садків і початкової школи щодо відповідності мети, змісту, методів навчання й виховання. На процес адаптації дитини до вимог школи впливають і реформи, які час від часу відбуваються в освіті. Ці реформи можуть торкатись стурктури освіти в цілому, її спрямованості, мети, змісту, методів, а можуть позначатись лише на змісті певних навчальних предметів.

Розвиток шкільної освіти й дошкільного виховання відбувається на основі принципів індивідуалізації й особистісної орієнтованості освітньо-виховного процесу. Впровадження в життя цих принципів дає змогу кожній школі визначити, який рівень підготовки до навчання мають діти, що вступають до першого класу; наскільки розвиток дітей залежить від екологічної ситуації, від соціально-економічних умов сім’ї; виявити дітей, рівень розвитку яких відповідає віковим нормативам, а також тих, у кого завищені або занижені вікові показники розвитку.

Навчання в школі розпочинається з шести років. В зв’язку з цим перед дошкільним закладом постає завдання щодо підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання в школі. Кожному новому поколінню необхідно засвоїти все більше і більше наукової інформації. Для того, щоб не виникало протиріч між термінами вивчення і швидко зростаючим об’ємом знань, необхідно шукати нові системи і методи викладання на всіх етапах навчання і в першу чергу на початкових. На основі досліджень таких вчених як В. В. Давидов, Л. В. Занков, Д. Б. Єльконін розроблено принципово нову систему навчання в початкових класах, яка дозволяє найбільш повно використовувати резерви розумового розвитку дітей. “Початкова школа зі школи навиків перетворюється в школу розвитку.” [1. c. 65]. В зв’язку з цим нова система заснована на послідовності взаємопов’язих принципів, ведучими серед яких є навчання на високому рівні складності, підвищення питомої ваги теоретичних знань, вивчення матеріалу швидкими темпами. В нових програмах початкової школи значно підвищився рівень знань, який необхідно засвоїти. З перших днів перебування в школі дитина починає знайомитися з науковими поняттями, якими оперує математика, лінгвістика, природознавство. В курсі “Рідної мови”, наприклад, дається більше відомостей про закономірності, які є в основі граматичних правил, крім того, робота ведеться одночасно над лексичним значенням слова, його вимовою, морфологією і правописом. Значні зміни внесено і в методи навчання. Якщо раніше ведуче місце займало повторення, то тепер пріорітетну ланку займає активна мислительна діяльність.

Важливо відзначити, що в роботі вихователів дошкільних закладів і вчителів початкових класів склалась струнка система співпраці на той період, коли діти вступали до школи у 7 років. Питання наступності опрацьовувались з урахуванням завдань дошкільного виховання та вимог школи. Педагогічний досвід останніх років засвідчує, що стосовно шестирічних першокласників такої наступності і взаємного розуміння між вихователями і вчителями досягти вдаєтья не завжди. Є певні розходження у визначенні цілей і завдань навчання для шестирічок, змісту і форм роботи з ними. Для вчителів організація навчального процесу з шестирічками часто пов’язана зі значними труднощами, до того ж, частина педагогів будують цей процес так само, як і з семирічками, вважаючи, що коли дитина прийшла до школи, то має вчитись. Такий підхід приводить до швидкого згасання дитячої безпосередності, яке може зумовити зниження допитливості, зацікавленості, зростання пасивності, байдужості до навчання.

“Межа сучасної школи, - стверджує О. Я. Савченко, - забезпечення подальшого становлення особистості дитини, цілеспрямований вияв і розвиток здібностей, формування вміння і бажання вчитись, створення умов для самовираження учнів у всіх видах діяльності, які сприяють морально-етичному розвитку, оволодінню основами здорового способу життя.” [4 с.11].

Виховання, як підкреслював В. О. Сухомлинсьий, це насамперед людинознавство. Струни серця кожної дитини мають своє звучання. Почути і зрозуміти, налаштуватия на його тональність означає стати “своїм” у духовному світі кожної дитини, а, отже, розв’язати найголовніше завдання педагогіки. [6]

Виховання дошкільнят та їх інтелектуальна підготовка до школи мають бути націлені, зокрема, на формування базисних здібностей. Мова повинна йти не про констатацію стану “готовий” – “не готовий”, а про визначення можливостей дитини для побудови стратегій виховних впливів на її особистість.

В зв’язку з цим було проведено дослідження, спрямоване на вивчення пізнавальних та соціальних інтересів учня шестирічного віку на другому місяці навчання в школі. Основним методом збору фактичних даних була стандартизована індивідуальна бесіда зі школярами. Вона містила запитання, які дають змогу виявити: а) ставлення учня до школи; б) ставлення до учбових предметів; в) ставлення до вчителя; г) види діяльності, яким віддається перевага в цьому віці.

Розмова розпочиналася зі встановлення довірливих стосунків. Після цього відбувалась власне бесіда за такими запитаннями:

Чи цікаво тобі в школі?

Яким урокам віддаєш перевагу? Чому?

Чи подобається тобі вчителька? Чому?

Що ти найбільше любиш робити?

Кількісні і якісні характеристики досліджуваних такі: у першому класі шестиліток – 27 учнів; вчитель з повною вищою освітою і стажем роботи 10 років.

На запитання “Чи цікаво тобі в школі?” усі діти відповіли позитивно. Зміст позитивного ставлення до школи у дітей різний. Так, 32 % першокласників зуміли