Наукова своєрідність педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського. Свіжий вітер казки

Творче надбання В. О. Сухомлинського – видатне явище не лише у вітчизняній, але й у світовій педагогічній науці. У складних історичних умовах він по-новаторськи дослідив провідні проблеми навчання і виховання. Всі його наукові та художньо-публіцистичні твори наснажені глибокими ідеями, животворним джерелом яких є могутній потенціал духовного життя народу, його творчі традиції.

Відзначають, що Василь Олександрович був енциклопедично освіченою людиною. Це давало йому право радити всім вчителям зосередити основну увагу на пізнанні та розкритті складного, внутрішнього світу дитини. Він вважав: усі засоби педагогічного впливу на дитину мають бути спрямовані на виховання в неї глибокої людяності.

Як ніхто з видатних вчених В. О. Сухомлинський всебічно і глибоко розкрив високу поезію виховання, роль у ньому творчого духу романтики. Іншими словами, педагогіка виховує не лише науковою, а й художньо-образною правдою, точніше – їх органічною єдністю, як це відбувається в житті.

Він підкреслював, що дитяче сприймання й осмислення дійсності, зокрема людських процесів – це особливі процеси. Дітям притаманна своєрідність художньо-образного сприймання, предметів та явищ, логічного мислення. Тому вчителю треба, на думку В. О. Сухомлинського, не опускатися, а підніматися до дітей, їхніх уявлень про добро і зло, красиве і потворне, критерії прекрасного. Лише перед таким педагогом вони розкриються, довіряються йому.

Найважливішою якістю його має стати спроможність відчути духовний світ своїх вихованців, переживати їхні радощі й невдачі, тривогу і біль. Глибоке духовне спілкування з учнями виникає тоді, коли вчитель-однодумець, друг, учасник спільної діяльності, життєво важливої для молодших школярів.

Справжня школа, вважав В. О. Сухомлинський – це не лише місце чи заклад, де діти відповідно до навчальної програми оволодівають знаннями і вміннями. Він підкреслював, що навчання – це одна з пелюсток тієї квітки, що називається вихованням. Складність і багатогранність душі учня не можна глибоко пізнати, якщо керувати його навчальною діяльністю, тому що вчитель не має змоги організувати повноцінне виховання: для таких педагогів, образно кажучи, залишилися “за сімома замками” думки, почуття і прагнення дітей.

В багатьох початкових школах одним і чи не єдиним джерелом знань для учнів є навчальна книга. В. О. Сухомлинський був твердо переконаний: для дітей цього віку ним має бути природа, “а найпрекрасніша у світі книга – книга природи”.

В. О. Сухомлинський твердив, що середовище, яке оточує дитину, це передусім природа з її безмежним і невичерпним багатством явищ, з величною дивовижною і мінливою красою. Саме у природі – “вічне джерело дитячого розуму”.

На уроці з позакласного читання (3 кл.) ознайомила дітей з текстами казок В. О. Сухомлинського про природу. Цей урок присвятила 85-річчю з дня народження великого педагога і добро творця.

Барвисте коромисло.

За ставком синя хмара. Через усю хмару – веселка. Грають, виграють на ній жовта, зелена, синя, червона стьожка. Немов барвисте коромисло над річкою повисло. Десь за лісом, на високій горі сидить могутній велетень Грім-Буревій. Це він тримає в руках дивне коромисло. Бере відром воду із ставка, виливає в хмару. Щоб із хмари дощ ішов.

Обговорюючи казку, учні порівнюють прослухане з побаченим явищем в природі. Називають веселку “дивовижним явищем”, “кольоровим півколом”. Водночас і повторюють про гаму кольорів. Саме казка, на думку Сухомлинського будить дитячу уяву, збагачує мову.

Розказую дітям, що Василь Олександрович був автором 1500 художніх мініатюр-казок, оповідань, новел, легенд.

Яким було здивування дітей, коли я зачитала казку:

Де беруться срібні павутинки

Сидить старенька бабуся на сонці. А сонечко осіннє не пече, а тільки гріє ласкаво. Дивиться бабуся – в повітрі пливуть срібні павутинки. Звідки вони пливуть, де беруться? – питається внучка. А бабуся розказує казку про ткача-павука. На високій тополі живе ткач-павук. Ось як пливе біла хмаринка над тополею, то з неї сиплеться пух. Падає пух на тополю, а павучок ловить його і ловить. Плете з них гніздечко. А зайві ниточки падають з тополі і летять-летять.

Одна дівчинка сказала:

- А я й не уявляла, що павутинка срібна!

- А я думала, що все так просто. Це просто чудо!

Казки допомагають розвинути пізнавальну діяльність вихованця, його мислення, впливаючи на емоційно-чуттєву сферу. Тонкий спостерігач, Василь Олександрович, зупиняє увагу дитини на повсякденних, майже непомітних явищах й подіях. Герої казок Сухомлинського – мурашка на землі, журавлиний ключ у небі, білокора береза, калюжа. Це навколишнє життя має увійти в душу дитини, залишитися в ній назавжди, щоб потім проросли чуйністю, добротою, дбайливістю, людяністю і відповідальністю.

“Казки, - любив повторювати великий педагог, - це образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови”. Бо світ казок Сухомлинського – квінтесенція і його педагогічного світогляду, його моральне кредо.

Художньо-естетичний підхід до педагогічних проблем притаманний усій творчості Василя Сухомлинського. Так в “Читанці, 3 кл.” О. Я. Савченко част. І, 2003 р. “Київ” пропонується для читання казка “Спляча книга” В. О. Сухомлинського. Дається цікаве завдання до прочитаного:

Придумайте різні закінчення речення

Якщо книгу не читають, ... то вона стає сплячою.

... то про неї забувають.

... то вона стає непривабливою.

Яке гарне побажання звучить для читачів:

Бажаю вам, щоб серед ваших книг не було сплячих!

Саме цією казкою бачив Сухомлинський власне образне бачення проблем виховання. З цього видно, що В. О. Сухомлинський був не тільки романтиком, а й тонким психологом. Діапазон тем казок – від краси лісового струмочка –