Тема: „У жорнах розбрату” /роздуми про життя і творчість Онуфрія Манчука/ Урок літератури рідного краю в 9 класі

9 клас

Урок літератури рідного краю

Тема: У жорнах розбрату

/Роздуми про життя і творчість Онуфрія Манчука/

Мета: познайомити учнів із трагічною долею односельчанина Онуфрія /Миколайовича/ Манчука: його новелами; виховувати патріотичні почуття та національну свідомість.

Обладнання: Портрет Онуфрія Манчука, збірка „Жьибівські новели ”

О діти! Паростки життя!

Не дай вам, Боже, лиха знати!

О.Яхневич

План

Він у світ прийшов у літню днину.

Добрий ґазда.

Громадська діяльність.

Творчість Онуфрія Манчука

Хід роботи

Перед нами, діти, портрет Онуфрія Миколайовича Манчука. І наш обов’язок воскресити пам’ять про цю людину, долю якої перемололи жорна розбрату, якими орудували різні кривдники українського народу.

На Гуцульщині так заведено, що біля Божого храму хоронять найповажніших людей, які заслужили таку шану не багатством, а добродіяннями. І люди уклякають перед могильним хрестом, моляться за душу покійного, аби спочивала у царстві Господнім. На подвір’ї Ільцівської церкви протягом п’яти десятиліть могила була занедбана, бо люди не наважувалися її впорядковувати, віддати шану померлому. В покоїться тут прах доброго ґазди, щирого батька, нашого новеліста Онуфрія Манчука, що див на присілку Підкринта в с.Красник. чому мовчали про нього?

Такий був час. Бо він був гарячим патріотом України, чого не любили енкаведисти. Це людина передових поглядів та ідей того часу, патріот свого краю.

Учень І. Онуфрій Васильович Манчук народився 15 червня 1899 року в сім'ї заможних господарів Василя та Параски Канчуків на пр. Підкринта. У роки першої світової війни О.В. Манчук добровольцем вступив у батальйон УСС, брав участь у битві проти російських військ.

Повернувшись з війни Онуфрій Васильович займається власною господаркою. Землі батьки залишили на 10 оплотів кішниці. на цій землі утримували 3-4 корови, вівці, коня, 60-100 курей. Курей Манчук утримував небаченим досі способом. В приміщенні /курника/ опалювалося і освітлювалось. Тобто, підтримувався оптимальний температурний та світловий режим. Внаслідок такого утримування кури неслись цілий рік.

Учень ІІ. Манчук заклав великий сад. Саджанці він спроваджував аж із Львівської області. Мав величезну пасіку по мірках того часу – 50 бджоло-родин. Для них на зиму було збудовано спеціальне приміщення – стебник, куди заносили 25 пнів. Але при потребі могли занести і всі 50. Для обліку одержаного за день, тиждень меду мав контрольний вулик.

Учень ІІІ. О. Манчук був на всій час досить грамотним чоловіком. Батьки змогли дати йому належну освіту. Дуже хотів аби гуцульські діти здобували освіту і не були темними людьми. Бо при Польщі нарід Гуцульщини на 95% був не письменним. Манчук добре розумів, що тільки освітою можна підняти національну свідомість народу. З цією метою в 1934 році своїм коштом, на своєму ґрунті збудував, а потім утримував семирічну школу /урочище „Плаік”/. Вчили дітей спроваджені вчителі Шведюк, а потім Ізидор Худа.

У школі вчили польську, українську, єврейську мови, письмо, історію, географію, арифметику. Для викладання релігії священик двічі на тиждень виходив на присілок. Навчання в школі було платне. За навчання батьки платили п’ять злотих на місяць. З учнів школи нині проживає на цьому присілку Онуфрій Миколайович Романюк. О. Манчук відкрив також школу на присілку Жаб’ївський, орендувавши для цього хату в тамтешніх господарів.

О. Манчук працював в кооперативній молочарні „Маслосоюз”. Будуючи школу, він так спланував, щоби в одній половині будинку навчати дітей, в другій – селяни продавали молоко і молочну продукцію.

На той час для гуцулів справжнім лихом були жиди з їх лихварством. О.М. Романюк згадував, що напередодні другої світової війни, цебто на 1939 рік жиди мали забрати цілий присілок „Магуру", а жителів звідти виселити за довги в крамницях і корчмах.

Учень IV. Великий український письменник, тонкий знавець Гуцульщини Г.М. Хоткевич у розповіді „Два гетьмани” (Київ, Дніпро, 1991) на стор.11 з цього приводу пише: „Жид був пришелець, тіло чужорідне народному організмові, він не був заінтересований в життю і добробуті хлопа ... Жидівські спекуляції не було ні границь, ні міри. Тут уже ніщо не залишалося без поборів, в саму душу забирався орендар.”

Все це бачив Манчук. І не тільки бачив, але й відчував на власній шкурі. В 1941 році він збудував крамницю в с. Красник. Але жиди побачили в цьому конкуренцію й спалили будівлю. Тож О. Манчук односельчан, земляків, щоби продавали молоко саме йому. І розраховувався він з селянами справно. Він так говорив гуцулам: „Я буду у вас приймати молоко, щоб ви не йшли в кабалу до жидів. Не набирайте нічого надовг у жидів, бо вони вас обдурюють.”

Молоко на присілку приймав учитель. Крім Підкринти О. Манчук наймив хату на Грабівці (біля сухарівської бери) і там відкрив молочарю. В тій молочарні доводилося працювати і О.М. Романюкові хлопцем. Манчук на свій кошт післав у Коломию на навчання Івана Романюка, свого сусіда. Тут він повинен був навчатись кооперативній справі.

Учень V. Як уже згадувалось вище О.В. Манчук був освіченою людиною свого часу. Мав велику бібліотеку. Був членом товариства „Просвіта”. Мав неабиякий літературний хист. Писав вірші, короткі оповідання та новели на гуцульські теми. Дещо друкував у часописах „Просвіти”, „Сільському господарю”. У 1992 у видавництві „Гуцульщина” (Буффало, США) вийшла збірка новел О. Манчука „Жаб’ївські новели ”.

О. Манчук розумів, що поляки, жиди – це окупанти. Всією душею бажав бачити Україну і рідну Гуцульщину вільною. Добре знав Петра