Суттєвим складником дидактичного процесу є установчий шкільний урок, що трактується як складна суб’єктивно-раціональна дія. Необхідним мисленевим сполучником між уроком (як складною мовно-освітньою дією) і його наслідком є суб’єктивно-раціональний контекст. Охоплює він поняття (переконання), які з однієї сторони визначають мовні цінності і освіти (дидактичні), а з другої – переконання, які вказують способи дослідження перечислених цінностей.

В залежності від рівня складності мовно-освітніх дій (дидактичних) виділяємо види цих дій: І) вихідні, ІІ) вузлові, ІІІ) групові, IV) основні.

Вузловий мовно-дидактичний фрагмент створюється з пов’язання чотирьох основних функцій мови, які узгоджують мовні вирази відповідно до системи мови і інших аспектів мови, а саме: 1) представлення, 2) нагадування і ???, 3) контролювання шляхом: а) питань і б) відповідей, 4) визнання – з чотирма функціями навчання: 1) випуклістю, 2) пропонуванням, тобто додаванням, 3) перевіркою, шляхом: а) питання і б) відповідь і 4) визнанням. Цей лінгвистичний аспект – лінгвістичне мислення – є своєрідним медіум, місток між сенсуальним мисленням і мисленням ментуальним. Складну дидактичну дію (тут у формі описовій) формують чотири складові системи:

1) вилучення необхідної інформації, поняття, погляду, об’єкту, явища, риси предмету і т.д. Що є основою а разом з тим точкою виходу до наступних дій, які є у цьому складі;

2) рекомендації (ширше: бажання, наказ, завдання) вчителя, виконання учнем окремих дій, що є наступною площиною, на якій підіймається наступна складова дія;

3) перевірка шляхом питання вчителя і відповідь учня, яка розкриє виконання цієї рекомендації, яку вчитель виражає в окремій формі;

4) визнання (схвалення чи несхвалення), акцентування, впевненість у цій відповіді учня, інформація про одержані ним результати.

??? аксіологічного підпорядкування “організовує” “внутрішньо” не тільки кожну з дидактичних дій (вилучення, рекомендацій, перевірка, визнання), а єднає у певні групи. Кожна група “ланка” вузлових дій дидактичних, завдяки яким досягається спільної мети, називаємо “ланковий дидактичний фрагмент”. Підлягає він правилам об’єднання навколо однієї з вузлових дій. Комбінації “згрупування” обговорюють структуру, що є ??? відносно них, основної дидактичної дії, тобто шкільного уроку. Отже, урок є трьохстепеневою дидактичною дією, найнижчий рівень якої створюють вузлові дидактичні дії (фрагменти), середній рівень – згруповані дидактичні дії (фрагменти) та вищий (третій) рівень – основна дидактична дія (фрагмент).

Послідовний вузловий мовно-дидактичний фрагмент, тобто інакше кажучи – вузловий дидактичний акт 402, який охоплює: а)інформацій, б) рекомендацій, в) перевірка шляхом питань і відповіді та г) визнання, тобто підтвердження – ??? В тісному зв’язку з багатьма іншими позадидактичними актами. Є це між іншим: 1) вузловий мисленевий акт, який охоплює три конститутивні складники (акти також): а) висунення окремої проблеми (питання), б) знаходження його вирішення (шляхом групи питань) та в) перевірка відповідності нашого розв’язку (шляхом верифікаційних питань); 2) вузловий мовний акт, що охоплює: а) акт комунікування інформації, б) акт комунікування прагнення (рекомендування, просьби і т.д.), в) акт комунікування певної перевірки шляхом комунікування питання і відповіді, а також г) акт комунікування впевненості (підтвердження, констатації, визначення і т.д.); 3) вузловий питальний акт, що охоплює: а) відмова від даного поняття чи переконання, б) перевірка цього поняття окремою одиницею на основі цих знань, в) відхилення цієї відмови відповіддю, г) багатосуб’єктивна констатація факту відхилення відмови даного поняття; 4) вузловий логічний акт, в якому міститься: а) мета, тобто суспільна цінність, б) участь одиниці в поділі і реалізації завдань (тобто суспільних ролей), в) акцентування суспільних переконань; 5) вузловий соціолінгвістичний акт, що охоплює: а) учасника комунікаії (обмінні ролі надавця і одержувача) і б) мовний переказ і в) суспільний контекст комунікацій; 6) вузловий творчий акт, який охоплює: а) неконвекційне виділення нової інформації (явища, факти і т.д.), б) оригінальне застосування цієї інформації, в) відповідна, правильна в критичному відношенні її верифікація.

Цей мовно-дидактичний фрагмент є специфічним для дидактичного принципу, моделлю повної комунікації. Моделлю, що розуміється як словне чи графічне представлення схематичного способу спілкування людей. У залежності від мети виділяються різні видозміни моделі мовної комунікації. Ця остання розпадається на акти, в яких приймають участь як мінімум дві модельні одиниці – надавець і одержувач. Кожний мовний акт здійснюється в якійсь конкретній ситуації суспільній, елементи якої співдіють під час її проходження. В теорії мовної прагматики 363 мовний акт є одинарним випадком дії, тобто поведінки мови.

Вузловий мовно-дидактичний фрагмент виникає з поліпшення укладу ролей навчаючого (вчителя) і вивчаючого (учня). Установче навчання (державне і т.д.) опираються на “механізми” описаного вузлового дидактичного фрагменту. Кожна дидактична розмова, що реалізується під час дидактичних занять (наприклад, уроку), складається з окресленої кількості вузлових мовно-дидактичних фрагментів. Вони впливають як на структурну, ???, так і на динамічність дидактичної розмови. Залишаються вони у зв’язку з мовленевою і письмовою мовами, з мовними кодами, дискурсом, мовною інтуіцією, а потім і з конвертаційними актами і їх функціями, з видами розмов, що входять у відносини з дидактичною розмовою (розмовами, що детермінуються емоціями, практичними цілями, розмовами, пов’язаними з інформаційними потребами, пізнавальними, поточними і науковими і т.д.).

Підсумовуючи що частину праці можна підтвердити, що реалізація шкільного уроку опиравшився на функціонуванні “механізму” вузлового мовно-дидактичного фрагменту, в основі якого “лежить обов’язок”, вирішення вчителем того, чи учень правильно виконав завдання, тобто застосовуючи термінологію попередніх розділів, реалізації “діалогу з арбітром”. Основна дидактична проблема полягає на тому, як переробити цей діалог у так званий “діалог без арбітра” – “дійсний діалог” – у вище представленому підході.

Дійсний діалог означає вирішення освітньої проблеми що полягає в тому, що жодна зі сторін (вчитель і учні) не домінують над другими. Ця діаполізація проявляється в різних