Спостереження за поведінкою дітей свідчать, що першокласники в цілому легко входять у роль школяра, успішно переключаються на навчальну діяльність. Разом з тим, їм властива легка збудливість, ранимість психіки, нестійкість мимовільної уваги, несформованість, тендітність всього організму, швидка втомлюваність від постійного сидіння, одноманітної діяльності. Ця особливість визначає необхідність урізноманітнення діяльності дитини, її постійної активізації шляхом постановки нових завдань, залучення до іншої діяльності, чергування індивідуальної та колективної форм, залучення до ігрової діяльності у поєднанні з піснями, танцями, елементами театралізації.

У цьому віці багатим стає емоційне життя дітей, накопичується життєвий досвід. Першокласники дуже люблять мультфільми, охоче слухають казки, пригодницькі оповідання, вигадують історії, фантазують. Дитяча уява створює надзвичайні сюжети для того, щоб зробити цікавішим

________________

1. Амонашвили Ш. Здравствуйте, дети! – М.: Просвещение, 1983 – с. 202-203.

життя. Така уява максимально спостерігається під час проведення ігор, зокрема музичних ігор.

Василь Миколайович Верховинець пропонує для розвитку уяви та збагачення музичного досвіду ігри, у яких зустрічаються герої з казок, оповідань чи просто герої, які б зацікавили малечу: “Сорока-ворона”, “Сидить Василь”, “Котик Мурчик”, “Галя маленька”, “Ляльчині іменини” та інші. Ці ігри розвивають увагу школярів, виховують позитивні почуття, розвивають артистичні здібності у вихованців, відповідно формують певний музичний досвід.

Відносно добре розвинута наочно-образна пам’ять дітей: вони легко запам’ятовують те, що їх особливо вражає, що безпосередньо пов’язане з їхніми інтересами. Помітними стають вияви словесно-логічної пам’яті.

Мова першокласників “досить розвинута – вони можуть у значних межах зрозуміти почуте, розповісти про побачене, висловити своє враження від якоїсь події, викласти свої думки, пояснити зміст знайомої гри, відчути виразність епітетів і порівнянь.”1

Запровадження ігрових елементів необхідне ще й тому, що в дітей-першокласників переважає наочно-дійове мислення і вони знаходять відповіді на запитання “чому?” і “як?” тільки в результаті виконання практичних завдань.

Пояснення вчителя, навіть підкріплені найрізноманітнішим наочним матеріалом, не будуть ефективними, якщо учень не спробує зробити все сам.

Підкреслимо, що в межах означених можливостей першокласників спостерігаються значні індивідуальні відмінності, пов’язані з фізіологічними

_________________

1. Ростовський О. Я. Методика викладення музики у початковій школі: Навч. – метод. Посібник. – 2-е вид. доп. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001 – с. 23

особливостями, станом здоров’я, умовами життя і діяльності, культурним рівнем сім’ї тощо. Відтак і готовність дитини до навчання в школі може бути різною.

Навчання першокласників має бути цікавим і радісним. Діти приходять до школи з різною музичною підготовкою і різними музичними задатками. Але у всіх дітей є деякий досвід слухання інструментальної музики, співу пісень, бачення і виконування танців, крокування під музику тощо. Їм розповідають і читають однакові казки, книжки, вони переглядають одні і ті ж телепередачі для дітей, кінофільми і мультфільми, стикаються з різноманітними подібними життєвими ситуаціями. Тому запас художніх і життєвих вражень дітей хоча й відрізняється кількісно, але в якісному плані він приблизно однаковий у всіх. Так складається життєвий досвід дитини, близький життєвому досвіду інших дітей.

Це дозволило нам зробити висновок про те, що в умовах загальноосвітньої школи в музично-виховній роботі слід виходити не з здібностей першокласників і їх підготовки, а з їхнього життєвого досвіду.

Водночас можна відокремити й загальні риси музичного розвитку, властиві першокласникам, які відповідно виховують їх музичний досвід:

1. Діти мають певний досвід спілкування з музикою, різноманітнішою стає музична діяльність. Виконання пісень і танців, утілення музично-ігрових образів у русі набуває виразності, що свідчить про змогу учнів передавати своє ставлення до музики, різноманітних музичних образів гри. У першокласників з’являються улюблені пісні, танці, ігри, вони здатні навіть мотивувати свої музичні уподобання, оцінювати ігрові елементи, виявляти художні інтереси. У дітей помітними стають вияви музичних здібностей, особливо у царині музично-мелодійного слуху. Учні можуть впізнати знайому пісню, визначити не тільки характер музики, але її настрій. У них поступово наладжується вокально-слухова координація, диференціюються слухові відчуття – більшість дітей здатні розрізнити високі й низькі звуки в інтервалах терції, кварти, квінти.

2. У сфері сприймання музики можливості дітей досить широкі: їм доступні такі основні жанри, як пісня, гра і танець, які взаємопов’язані і взаємодоступні для них також близькою їм є музика зображального характеру. Через незначний обсяг довільної уваги уваги першокласників, музичні ігри повинні бути невеликі за обсягом з яскравими образами, певною драматургією.

3. У сфері співу можливості дітей залежать від попередньої музичної підготовки: їх співацький діапазон може складатись від декількох звуків до октави і більше. Водночас у дітей голосовий апарат ще не сформувався, дуже тендітний, зникання зв’язок крайове. Це вимагає обережного й послідовного розвитку діапазону голосу, обмеження сили звучання.

4. У сфері творчості можливості першокласників такі: вони легко відгукуються на різні творчі завдання, можуть імпровізувати на заданий образ, створювати ритмічні й мелодичні імпровізації на дитячих музичних інструментах, інсценізувати знайому пісню або інструментальну п’єсу зображального характеру.

Від якості музичних занять у першому класі значною мірою залежить музичний розвиток молодших школярів в наступних класах, а відповідно й формування їх музичного досвіду. При цьому вчитель має прагнути не до вирівнювання учнів у їх музичному вихованні, оскільки це неодмінно приведе гальмування