Заліки — це підсумкова форма перевірки результатів виконання студентами практичних, лабораторних, курсових робіт (проектів), засвоєння ними матеріалу семінарських занять, практики. Заліки, як правило, проводяться без білетів і оцінок, у вигляді бесіди викладача зі студентами. Співбесіди можуть проводитися індивідуально. Під час заліку викладач констатує факт виконання чи невиконання студентами необхідних робіт. Якщо студент якісно і систематично працював протягом семестру, викладач може поставити йому залік «автоматично».

Іспити складаються за білетами, затвердженими кафедрою. Досвідчені викладачі нерідко проводять іспити за білетами у вигляді вільної бесіди. При цьому запитання білета виступають стрижнем такої бесіди, а оцінка оголошується як її підсумок. Це сприяє створенню атмосфери довіри та взаєморозуміння. Великим майстром проведення іспитів у формі співбесіди був проф. С.Х.Чавдаров (Київський університет).

У деяких ВНЗ нагромаджений певний досвід проведення іспитів без білетів (з урахуванням специфіки курсу). Іспит з «відкритим, підручником» розрахований насамперед на перевірку уміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися додатковою літературою, довідниками, навчальними посібниками тощо. Очевидно, такий тип іспиту доцільно проводити зі складних і великих за обсягом дисциплін. Академік П.В.Копнін (Київський університет) вважав, що такий іспит доцільно проводити, наприклад, у бібліотечному залі з відкритим фондом літератури.

Практичний іспит найчастіше зводиться до виготовлення студентами натуральних об'єктів, схем, макетів тощо. У студентів педагогічних університетів іспит може проходити у вигляді розв'язку підготовлених педагогічних ситуацій.

Іспит-автомат часто практикується викладачами щодо студентів-відмінників, які серйозно і систематично працюють протягом року.

Курсові роботи (проекти) студенти захищають на засіданнях кафедр або перед спеціально створеними комісіями.

Державні випускні екзамени приймає державна екзаменаційна комісія (ДЕК) у наперед визначеному і затвердженому складі. Окрім державних екзаменів студенти-випускники захищають перед ДЕК дипломні роботи (проекти).

Усі згадані види контролю знань студентів (попередній, поточний, тематичний, підсумковий) є відносно самостійними, хоча й пов'язаними між собою.

Найбільш ефективними методами перевірки і контролю успішності студентів є методи: усного контролю і самоконтролю, письмового контролю і самоконтролю, лабораторно-практичного, програмованого контролю (машинного, без машинного), тестового контролю.

Основними формами організації перевірки знань студентів } сучасних ВНЗ є, насамперед: індивідуальна, групова, фронтальна перевірка, самоконтроль, рейтингова система.

Більшість викладачів усвідомлює, що в системі контролю ЗУЕ студентів є багато недосконалого, що не відповідає сучасним вимогам. Основних недоліків традиційно здійснюваного контролю можна вказати два: а) репродуктивний характер; б) суб'єктивність в оцінюванні навчально-пізнавальної діяльності [1,181-183].

2.1. Тести. Їх різновиди, переваги та недоліки

Подолання проблем контролю якості знань, в певній мірі, сприятиме впровадження тестового контролю ЗУН студентів.

Слово «тест» в англійській мові означає «випробування проба, експеримент, перевірка». В педагогічній літературі під дидактичним тестом розуміють підготовлений, згідно з певними вимогами, комплекс стандартизованих завдань, що дозволяють виявити в учасників тестування компетенції, піддаються певному оцінюванню за заздалегідь встановленими критеріями».

У текстології - теорії і практиці тестування - виділяють різні види тестів, їх класифікують

1) за цільовими, функціональними і смисловими ознаками:

- тести поточного, рубіжного (проводяться наприкінці семестру), констатуючі, діагностуючі, прогностичні тести - за меток застосування;

- підсумкового (проводяться в кінці кожного навчального року),

заключного контролю (в кінці курсу навчання) - за видом контролю;

- тести, спрямовані на вимірювання рівня засвоєння мовного матеріалу, навички); тести, спрямовані на вимірювання рівня сформованості мовленнєвих умінь) - за об'єктом контролю;

- тести, орієнтовані на норми знань; тести, орієнтовані на критерій оцінки - за співвідношеннями з нормами чи критеріями;

- стандартизовані (тест, що пройшов апробацію на досить великій (600-1000 чоловік) кількості учасників тестування і який має стабільні і допустимі показники якості, а також специфікацію - паспорт з нормами, умовами та інструкціями для його багаторазового використання в процесі контролю

за якістю знань); не стандартизовані тести (тести, складені самими викладачами для своїх студентів - за статусом контролюючої програми.

2) за формальними ознаками:

- вибіркові тести, тести з вільною конструйованою відповіддю - за структурою та способом оформлення відповіді;

- альтернативні тести, тести множинного, тести перехресного вибору - за характером вибіркових відповідей;

- тести на швидкість, на складність - за гомогенністю завдань;

- тести з використанням технічних засобів навчання, тести без використання технічних засобів навчання - за способом презентації мовленнєвого стимулу;

- машинні, без машинні - за використанням засобів оперативного машинного зв'язку.

Тест, як правило, складається з двох частин - інформаційної та операційної. Інформаційна частина має включати чітко і просто сформульовану інструкцію (що і як слід виконувати учаснику тестування). Бажано, щоб інструкція супроводжувалася прикладом виконання. Операційна частина тесту складається з певної кількості тестових завдань. Виконані тестові завдання потребують відповідної оцінки і визначення знань тестованого.

Тестовий контроль дає можливість викладачеві упродовж досить обмеженого часу перевірити якість знань у значної кількості студентів; за його допомогою стає можливим контроль знань, умінь, навичок на необхідному, заздалегідь запланованому рівні. На підготовчому етапі впровадження тестового контролю реальним є самоконтроль, знання оцінюються більш об'єктивно, варто відзначити, що у процесі тестування увага студентів фіксується не на формулюванні відповіді, а на осмислення її суті, у зв'язку з чим створюються умови для постійного зворотного зв'язку між студентом і викладачем.

Проте тестовий контроль знань має й істотні недоліки, які можна поділити на три групи: 1) недоліки, які лежать в основі сутності контролю (ймовірність випадкового вибору правильної відповіді або здогадка про неї; можливість при застосуванні тестів закритого типу оцінити тільки кінцевий результат (правильно - неправильно ), у той час як сам процес, що