3)Тематична спрямованість перевірки полягає в тому, що, проводячи поурочне індивідуальне і фронтальне опитування, контрольні, тестові роботи та інші види оцінюючих завдань програмного матеріалу, викладач повинен визначити, який саме розділ програми, яка тема, який вид знань, навичок та умінь оцінюється.

4) Диференційованість. Студенти працюють неоднаково, по-різному ставляться до виконання навчальних завдань, виявляють більшу або меншу наполегливість у роботі, мають неоднакові здібності, що призводить до кращих чи гірших результатів навчання. Значними відмінностями характеризується і робота викладачів, тому й виникає необхідність більш-менш розгалуженої градації оцінювання знань, умінь і навичок.

5)Об'єктивність. Оцінка стає ефективним стимулом навчання лише тоді, коли вона справедлива, об'єктивна і випливає з однакових вимог до всіх студентів. Особливо важливо, щоб студенти відчули і визнали справедливість і доброзичливість викладача. Оцінки успішності аж ніяк не повинні залежати від тих чи інших особливостей поведінки студентів або особистих непорозумінь з викладачами.

6)Вимогливість викладача — обов'язкова умова високої якості знань. Завищення оцінок, окозамилювання — велике зло. Лібералізм викладача часто завдає непоправної шкоди моральному вихованню студентів, породжує несерйозне, байдуже і безвідповідальне ставлення до навчання. Студенти високо цінують і люблять вимогливих викладачів (якщо, звичайно, останні не тільки вимагають, а й добре вчать) і, навпаки, не поважають тих, які ставлять незаслужені оцінки (завищені чи занижені).

7)Умотивованість та справедливість оцінки. Вона повинна бути достатньо мотивована і впевнюючи, відверта, правильно співвідноситись із самооцінкою і думкою колективу студентів. Як і контроль, оцінка нав-чальної діяльності студентів має велике виховне значення. Роль оцінки полягає в тому, що студенти отримують об'єктивну інформацію про результати своєї навчальної роботи. Доповнюючи самооцінка студента, оцінка викладача вказує на досягнення студента в оволодінні знаннями, вміннями і навичками, а також на недоліки і шляхи їх уникнення.

8)Системність вимог при визначенні навчальної успішності студентів забезпечується на основі єдиних вимог, встановлених Міносвіти. Єдині вимоги до оцінювання знань, умінь і навичок формулюються у вигляді критеріїв і норм. Критерії оцінки — це мірило визначення рівня засвоєних знань, навичок і вмінь. Ознаками, що беруться за основу при класифікації критеріїв, є:—

характер засвоєння матеріалу (обсяг, повнота, точність, міцність засвоєння знань тощо);—

особливості виконання роботи (темп, старанність, вправність, бездоганне зовнішнє оформлення);—

якість відповіді студента (обґрунтованість, логічність, послідовність викладу, ступінь самостійності в судженнях, культура мови, вміння пов'язувати теорію із завданнями майбутньої професійної діяльності) [4, 44].

Відповідно до критеріїв визначаються норми оцінок, тобто конкретні кількісні і якісні показники успішності, згідно з якими в кожному випадку виставляється саме такий, а не інший бал.

Виховна роль оцінки полягає в осмисленні студентами необхідності пошуків способів удосконалення різних видів навчальної діяльності і шляхів підвищення ефективності навчання, виходячи з своїх особливостей. Правильно визначена і виставлена оцінка навчальної діяльності є важливим стимулом формування і розвитку пізнавальних інтересів, таких позитивних якостей студентів, як колективізм, чесність, працелюбство, активність, самостійність, відповідальність за виконання своїх обов'язків, вміння перемагати труднощі і т.д. І, навпаки, помилка у визначенні оцінки викликає, як правило, серйозні послаблення в навчанні, вихованні й розвитку студентів, негативно впливає на результативність навчально-виховного процесу.

Педагогічна практика свідчить, що використання зазначених принципів контролю вимагає і певних підходів до загальноприйнятої системи оцінок.

Розглядаючи чотирибальну систему оцінок, що існує в навчальних закладах України, можна зробити висновок, що кожна оцінка має свої С обмеження. Офіційно їх називають вимогами до оцінки. Саме вони надають їй невиправданої жорсткості. Це заважає студентові визначити рівень власних можливостей в отриманні знань і відповідної оцінки. За сучасних вимог до оцінки це завдання є не менш важливим і для викладача. Таким чином, складається хибна ситуація психологічного бар'єру «нездоланності» цих обмежень. Це проявляється в тому, що студент починає знижувати власні реальні можливості в отриманні знань і поступово наближається до стану байдужості. Але на цьому недоліки чотирибальної системи не закінчуються.

Найскладнішим, на нашу думку, є обмежувальна нерівність і жорсткість меж оцінок. Це підтверджується не лише педагогічною практикою, а й діючими нормативними документами, інструкціями про переведення студентів до наступного курсу [4, 44]. Складання іспитів під час сесії у вузах — заповнення залікових книжок та вкладок про отримання вищої освіти. Так, номінал кожної оцінки має власне розшифрування: «2» — незадовільно, «З» задовільно, «4» — добре, «5» — відмінно.

У чому полягає доцільність такої градації? Де закінчується рівень незадовільних знань і де він переростає в «задовільні», «добрі», «відмінні»? Навряд чи знайдеться педагог, який зміг би дати на ці питання логічну, ґрунтовну і вичерпну відповідь.

У сучасній педагогічній теорії розглядаються такі норми оцінок «відмінно» заслуговує студент, який виявив всебічні, систематичні і глибокі знання програмного матеріалу, вміння вільно виконувати завдання, пе-редбачені курсом, ознайомлений з основною і додатковою літературою, запропонованою навчальною програмою. Як правило, оцінка «відмінно» виставляється студентам, які виявили творчі здібності в розумінні і вико-ристанні навчально-програмного матеріалу і застосовують їх під час практичних занять.

Оцінку «добре» отримують студенти, які виявили повне знання навчально-програмного матеріалу, успішно виконують передбачені програмою завдання, засвоїли основну рекомендовану літературу. Як правило, оцінка «добре» виставляється студентам, які засвідчили систематичний характер знань із дисципліни і здатні самостійно поповнювати їх і оновляти у ході подальшої навчальної роботи, а згодом і професійної діяльності. Слід зазначити, що оцінка «добре» не передбачає опрацювання додаткової літератури та всебічного глибокого розуміння навчально-програмного матеріалу.

Оцінки «задовільно» заслуговує студент, який виявив знання основного навчального матеріалу в обсязі, необхідному для подальшого навчання і майбутньої роботи за професією, який справляється з