шляхтич Зарицький – лицар гербу «Новина». Він брав участь у польському повстанні 1863 р. проти Росії, а після поразки переїхав до Східної Галичини, де одружив-ся з галичанкою, висвятився на священика та мир-но доживав віку в колі своєї великої сім'ї. Його доньки й сини міцно пов'язали свою долю з Ук-раїною.
Другий учень. Один з молодших синів – Онуф-рій – пішов стопами батька і став священиком у Новому Селі на Збражчині. Перед висвяченням він одружився з Софією Слоневською – надзвичайно кмітливою, енергійною жінкою з тонким почуттям гумору. Батько Софії теж був священиком. Отець Онуфрій запам'ятався парафіянам як палкий патрі-от своєї землі. У 1915 р. російська царська влада хотіла вивезти його в Сибір за націоналістичні пе-реконання. Поневіряння підірвали його здоров'я і у 1917 р. отець Онуфрій помер.
Третя учениця. Його дружина Софія (бабця Зося, як її називали в родині), щоб вижити в умовах повоєнної розрухи та підтримати своїх дітей, взя-лася до торгівлі та навіть деякий час утримувала ресторан у Тернополі. А відійшовши від справ, ку-пила землю у Львові під житлову будівлю на ву-лиці Обертинській для онуки Катрусі – своєї улюб-лениці.
Подружжя Онуфрія і Софії Зарицьких вихова-ло трьох синів – Мирона, Романа і Родіона. Всі троє здобули вищу освіту, стали відомими людь-ми: Родіон – інженером Львівської залізниці, Ро-ман до початку другої світової війни працював суд-дею у Львові, Мирон став професором математики Львівського університету.
Четверта учениця. Його дружина Володими-ра Зарицька (Зафійовська) була наймолодшою з чотирьох доньок настоятеля церкви в с.Бариші. Після смерті батька переїхала до Бучача, де закін-чила початкову школу і продовжила навчання в Українській гімназії. Вищі студії вона проходила у Львові.
П'ятий учень. Володимира була беззаперечним авторитетом у всіх домашніх справах та арбітром у суперечках дітей і дорослих у колі сім'ї. Вона вміла розгледіти в кожній людині якісь гарні риси ха-рактеру, знайти щось добре. До неї тягнулися рідні, друзі та просто знайомі. Навіть її чоловік, переко-навшись, що математичні здібності не завжди по-єднуються з умінням заощаджувати, розподіляти та господарювати загалом, усі ці питання переклав на її плечі. Вона вміла створити домашній зати-шок, догодити кожному з рідних у його смаках і уподобаннях. Недарма професор Зарицький запев-няв, що ніхто так не вміє варити і пекти, як його Влодзя.
Шоста учениця. З листопада 1914 р. в Коло-миї у родині Мирона та Володимири Зарицьких народилася донька Катруся. Раннє дитинство Катрусі пов'язане з Новим Селом на Тернопіль-щині, де бабуся Софія Зарицька огортала свою першу внучку незмірною любов'ю. Початкову школу Катруся закінчила в Тернополі і вступила вільною слухачкою до Української державної хло-п'ячої гімназії. У 1926 р. батьки переїхали до Львова і Катруся продовжила навчання в гімназії сестер Василіанок. Тут вона стала пластункою, а в старших класах вступила в юнацтво ОУН. На-вчання в гімназії дівчина поєднувала з навчан-ням гри на фортепіано в Музичному інституті ім. М.Лисенка в класі М.Криницької. Під відмінними оцінками в її свідоцтві стоять підпи-си Барвінського, Людкевича, Нижанківського. У 1932 р. Катруся почала навчатись у Львівській політехніці.
Сьомий учень. У листопаді 1939 р. родина За-рицьких поповнилася ще одним членом сім'ї – Михайлом Сорокою, який став чоловіком Катрусі. Сорока народився 27 березня 1911 р. на Терно-пільщині. В одинадцять років він залишився сиро-тою. Михайло закінчив гімназію у Тернополі, Празьку політехніку, здобув фах інженера – архі-тектора, писав вірші та музику. Ще гімназистом Сорока став членом ОУН, провадив підпільну ро-боту, за що 1937 р. Михайла та його наречену Кат-русю заарештувала польська влада. Коли почалася друга світова війна, в'язні польських тюрем вийш-ли на волю. Як членові Крайової екзекутиви ОУН Михайлові присудили вісім років тюрми, пізніше його заслали до Сибіру, де він побував майже у всіх концтаборах. Тут у 1971р. Михайло Сорока помер, був похований на табірному цвинтарі.
Шоста учениця. Вагітну Катрусю залишили у Львові, де 1940 р. у в'язниці народився син Богдан. Наприкінці травня 1941 р. Катерина віддала восьмимісячного сина батькам, щоб він не вихо-вувався в сиротинці. На долю Зарицької випало ще 25 років каторги, які вона відбула теж у Мор-довії, її звільнили лише у вересні 1972 р. із забо-роною проживати в Західній Україні. Зарицька поселилася у Волочиську на Хмельниччині. По-мерла вона у Львові 29 серпня 1986 р.
Лише через 20 років стараннями родини і зу-силлями громадськості вдалося перевезти остан-ки Михайла Сороки з далекої Мордовії. І Кате-рину Зарицьку, і Михайла Сороку перепоховано у Львові на Личаківському цвинтарі.
Восьмий учень. Богдан Сорока – онук Мирона Зарицького – відомий сучасний український графік. У травні 1941 р. професору М.О.Зарицькому вдалося вирвати з тюрми восьмимісячного онука. Дідусь доклав усіх зусиль, щоб Богданко виховувався в суто українському дусі, склався як особистість.
«Я проявив себе у графіці й мав підтримку від старшого покоління митців. Усе почалося в мене з того, що Іван Олексійович Світличний подав мені рукописи творів Ігоря Калинця. Книгу мали видати на Заході, і я міг зробити до неї ілюстрації. Це був 1969 рік», – згадує митець.
Про Богдана Сороку почули вже в 60-х роках. Його графіка вразила тих, хто її побачив, своїм українським стилем і вишуканістю, професіона-лізмом – вона заговорила від душі яскравою на-ціональною мовою. Інформація про його твори широко розлетілася в ті роки по Україні.
Ведуча. Шановні друзі! Пропонуємо вам про-читати книжки, з яких ви довідаєтеся про цікаві факти з