Найважливіше покликання школи – виховувати духовно-моральну особистість. Успіху в цій нелегкій праці сприятиме, на думку Я.А.Коменського. дотримання учнями законів благочестя, поданих у 6-и вагомих положеннях.

Всі школярі під страхом вічного осудження. Згідно з учнями Ісуса Христа, повинні остерігатися спокусити кого-небудь поганим прикладом і, навпаки, мають бути для всіх зразком благочестя.

Всі школярі повинні навчитися звертати до Бога всі бажання свого серця і свої помисли, щоб усюди, де б вони не були, пам’ятати про те, що вони ходять перед очима Божими, живуть перед Його лицем.

Необхідно, щоб усі школярі, приходячи в школу і виходячи з неї, перед сном і після сну старались виконувати Божі Заповіді.

Вчитель повинне сприяти, щоб учні знали якнайбільше молитов.

Всі школярі повинні вести праведне життя, гідне Бога.

Проводячи позакласні виховні заходи. Вчитель повинен сприяти інтелектуальному розвитку особистості, дати учням все те, що може зробити їх мудрими. І єдиним живим джерелом мудрості є Слово Бога.

Формування духовно багатої особистості можливо, якщо учні постійно й уважно вдивлятимуться в Ісусове обличчя, зацікавлено і зосереджено вслухатимуться в Його уста, щиросердно сприйматимуть і засвоюватимуть Його слова.

В історії християнства були перемоги і поразки. Це стосується будь-якої християнської держави, отож і України. Так уже сталося, що нині ми дійсно “сліпі без очей з вождя”, “полонені диявола”. Багато людей в Україні втратили орієнтири християнської моралі і, як наслідок, загубили свою християнську віру, що й привело до занепаду їхнього духовного світу. Чи не перетворилися ми в ту аморальну, байдужість, цинічну людину, яка прагне виключно матеріального збагачення і тілесного задоволення, кар’єри та безмежного споживання. А це ж ознаки людини бездуховної!

Як же сталося, що український народ – нащадки Н.Скороводи, П.Куліша, М.Грушевського, В.Винниченка, М.Хвильового, Т.Шевченка Л.Костенко (перелік видатних постатей в духовному просторі України міг би бути нескінченним) – втратив духовну спадщину та відвернувся від мудрості минулого і сучасного?

Маючи глибоке духовне коріння і традиції, ми як ідолам вклоняємося заокеанським місіонерам, нехтуємо глибинами свого духовного скарбу, захоплюємося всі чужим, яке дуже часто не варте будь-якої уваги. Пам’ятаймо, що Україна завжди була багатою на великих і славних людей. Один з них, козацький полковник Іван Богун, казав: “Скидаю шапку лише перед Богом, та й то за власним бажанням!” Протягом віків Україна боролася за свою незалежність, а всі, хто хотів панувати на нашій землі, нав’язували нам думки про те, що ми меншовартісні, що ніби й чеснот у нас не досить і гідності не вистачає, щоб бути вільними і незалежними на своїй землі.

Немає сумніву, що кожна особистість в Україні обере високу духовність, мораль, віру, надію та любов. Саме на цих засадах ми й примножимо велич своєї держави. А для цього кожний має постійно самовдосконалюватись духовно. “Наше християнське життя – це військова служба. Але якщо я сам не Геркулес, то Христос є для нас зразком багатьох героїв. Під його знаменами ми боремося”, - повчав Г.Сковорода.

Нинішній варіант виховання в школі базується на гуманістичній педагогіці й психології, глибокої поваги та симпатії до кожного учня. В основі педагогічного процесу лежить гуманістична філософія Г.Сковороди та “Повчання дітям” Володимира Мономаха.

Так, мною було проведено нетрадиційний урок на тему: “Повчання дітям” В.Мономаха, метою якого було ознайомлення учнів із містом уривку; розкриття ідеї гуманізму, справедливості, високої моралі, виховання працьовитості, прилучення школярів до загальнолюдських цінностей. Особливо підкреслюю зв’язок між повчанням Мономаха і сучасними настановами учням. Ось кілька рядочків із “Повчання дітям”.

“Страж майте Божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру”, “шануйте старого чоловіка, як батька, а молодого, як брата”, “будьте справедливими, присяги не ламайте”, “не забувайте того, що знаєте, а чого не знаєте, того научайтесь”.

В. Мономах вірить у торжество справедливості, а досягається це покаянням, слізьми і милостиню. Він звертається до Бога, просить порятунку від ворогів, які вторять беззаконня, живуть неправдою.

“Повчання дітям” – моральні заповіді для молоді, які можуть бут викладені так: не забувати бідних, убогих. Не дозволяти сильним запанувати над людьми; бути працьовитими, творити добро; не забувати добрих справ; не дозволяти собі лінощів; поважати старих і молодих, своїх батьків; оберігати природу рідної землі; не опускатись до пияцтва, розпусти, брехні, обману.

Проводячи в 9-му класі бінарний урок на тему: “українське національне відродження в західноукраїнських землях наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ століття, стараюсь вказати роль української національної ідеї в середовищі греко-католицьких священиків; виховувати почуття любові до рідного краю, до його історії. Епіграфом даного уроку є слава з Біблії:

“немає більшої любові,

Хто своє життя кладе

За своїх ближніх (Ів. 15:13).

На ІІ етапі уроку учням необхідно уважно вислухати мою розповідь вказати позитивні і негативні риси тогочасного духовенства, зробити записи в зошити.

Позитивні риси:

а) піднесення освіти – Львів, Відень;

б) 1816 р. “Товариство священиків” – Перемишль;

дяковчительський інститут;

відкриття шкіл;

випуск літератури. Шкільних підручників;

в) гуртки вчених західноукраїнських земель;

г) ідеї Гардера;

д) митрополія у Львові;

е) “Катехізис” – 1830 р.

Негативні риси:

а) консерватизм (прив’язаність до церковнослов’янської мови і старого письма);

б) церковна ієрархія неприхильно ставилась до нових культурних течій, розвитку літератури народною мовою;

в) аристократизм – використання польської мови.

Ідея національної свідомості стає панівною.

Починає набирати значення національна мова, етнічна спільність, історія, література, фольклор.

ІІІ етап. Самостійність.

Учні