Провідним державним органом з цих питань є Міністерство праці і соціального захисту населення, рівень компетенції якого визначається Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України. Функції і завдання цього міністерства визначені Положенням, яке затверджується Урядом, вони різноманітні і виконуються в усіх галузях системи соціального захисту. Зокрема, це міністерство розробляє положення з основ державної політики для тих, хто потребує допомоги; аналізує і прогнозує рівні життя різних категорій населення; готує рекомендації для цільових і регіональних програм; забезпечує розробку нормативів, необхідних для функціонування системи соціального захисту і т. д.

Для регіонального (місцевого) рівня основні функції регламентовані вищевказаними органами і передбачають певну свободу своєї компетенції з урахуванням специфіки та можливостей територій. На них державою покладено розв'язання виробничо-економічних проблем для забезпечення соціальних завдань; планово-управлінську діяльність, згідно з якою здійснюється гнучка політика адміністративних і самоврядних форм керівництва галуззю; фінансово-економічну діяльність, створення різноманітних фондів соціальної допомоги, виконання регіональних програм і т. д.; створення сприятливих умов для проживання населення та ін. Загалом через різні управлінські органи (комітети, відділи, сектори, фонди і т. д.), що мають певні рівні функціональних обов'язків, розв'язуються проблеми соціальної захищеності людини.

Важливим суб'єктом і об'єктом державної політики є трудовий колектив. У ньому здійснюються такі функції: виробничо-економічна, політична, управлінська, виховна, соціальна. Суть останньої полягає у вдосконаленні матеріальних і культурних умов життя людей, прогресивному розвитку соціальної структури колективу, поліпшенні у ньому внутрішніх стосунків, створенні сприятливого морально-психологічного клімату, участі в соціальному забезпеченні, розвитку охорони здоров'я, організації допомоги в сімейному житті, дозвілля, дотриманні принципів соціальної справедливості.

Соціальна робота в Україні протягом останніх десятиріч почала формуватися у трьох основних значеннях: як професійна діяльність, як галузь наукових знань (наука) та як навчальна дисципліна.

Соціальна робота як наука здійснює послідовне і ретельне опрацювання цих та інших проблем у теоретичному й методологічному плані, є основою для їх кваліфікованого практичного розв'язання. Одночасно соціальна робота як наука широко вивчає практичну діяльність в цій галузі — у різних регіонах, умовах, серед різних верств населення, відповідних служб, з одного боку, допомагаючи її коригувати, вдосконалювати, відпрацьовувати оптимальні моделі, а з другого — виявляти і досліджувати нові проблеми, збагачуючись і розвиваючись.

Так формується і функціонує теорія соціальної роботи — система поглядів та уявлень щодо використання чи пояснення соціальних явищ, процесів, відносин, пов'язаних з діяльністю відповідних органів і служб соціального захисту і допомоги населенню. Інакше кажучи, це вища форма організації наукового знання про найістотніші зв'язки і стосунки, що виникають під впливом діяльності агентів (суб'єктів) соціальної роботи.

За змістом ця наука соціально-гуманітарна, за характером — міждисциплінарна, інтегративна. Вона поєднує в собі риси як суспільних, так і природничих знань (зокрема, біології, медицини), теоретично узагальнює емпіричний матеріал, широко використовує статистичні і математичні методи дослідження. Тому в ній наявне велике розмаїття форм знання: емпіричні факти, події та їх опис, систематизація, закономірності й тенденції, принципи і методи досягнення поставлених цілей, гіпотези, системи поглядів, що різняться за типом і ступенем спільності та багато інших. Вони організуються в єдину теорію завдяки фундаментальним основам — філософським ідеям і принципам, ідеалам та нормативам, загальним науковим засадам соціальної роботи.

Будь-яка навчальна дисципліна є систематизованим викладом з навчальною метою основ відповідної науки. Це стосується і соціальної роботи. Призначення курсу з соціальної роботи полягає в тому, щоб студенти засвоїли знання теорії і методики цього виду професійної діяльності, оволоділи практичними навичками, вмінням її проводити серед різних категорій громадян, які потребують соціального захисту й підтримки, виховали у собі високі моральні, гуманістичні якості, необхідні спеціалістам цього профілю.

Отже, соціальна робота як самостійна наука і навчальна дисципліна має складну інтегральну природу. Свій творчий потенціал вона реалізує через численні функції. Основними з них можна вважати такі: гносеологічну, організаційно-виховну, регулятивно-профілактичну, інформаційно-комунікативну, соціоінтеграційну, аналітико-прогностичну.

Гносеологічна (теоретико-пізнавальна) функція соціальної роботи полягає втому, що вона, як й інші науки, дає нові знання про суспільне життя і процеси в ньому. Це стосується передусім глибокого проникнення нею в соціальну структуру, механізми адаптації, ресоціалізації, взаємодії, конфліктів на особистісному й мікросоціальному рівні тощо. Теорія і методика цієї роботи доповнюють і збагачують соціологічні, педагогічні, психологічні та інші науки.

Організаційно-виховна функція соціальної роботи означає вияв гуманного ставлення до людини. Причому в умовах соціальних потрясінь, економічної кризи ця робота спрямована насамперед на тих, хто опинився у найскрутнішому становищі — безробітні, пенсіонери, інваліди, біженці, бездомні, “важкі” підлітки. Це включає створення центрів соціальних служб, розширення послуг, узагальнення і поширення набуло досвіду, інноваційну діяльність, зв’язки з державними і громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування, створення асоціацій і т. д.

Регулятивно-профілактична функція соціальної роботи пов’язана з тим, що вона передбачає і приводить у дію правові, психологічні й інші механізми попередження і подолання негативних явищ, орієнтує поведінку особи в суспільстві. Ця робота допомагає послаблювати емоційну напругу в ньому, узгоджувати соціальні зв'язки і відносини, впливає на ситуацію в мікросоціумі, інтенсифікує взаємодію між людьми, організаціями та інститутами, сприяє вольовій регуляції поведінки, самоконтролю особи, формує нові соціальні ролі в клієнтів.

Інформаційно-комунікативна функція соціальної роботи випливає з того, що вона виявляє, збирає, узагальнює і доводить до суб'єктів відомості про людей, які потребують допомоги, втручання соціальних служб, створює банки даних про сім'ї й окремих