запам'ятовуються. "Істина цікавості" – це перший нахил до науки, це головна основа, на якій треба ґрунтувати все навчання [28, 27].
Щодо шляхів подання дітям знань С.Ф. Русова висловлювала думку про те, що найкращий метод той, який викликає інтерес дитини і найповніше задовольняє зацікавленість її, враховує місцеві умови. Знайомство дітей з природними об'єктами має проводитися на живих об'єктах, на справжніх явищах. Ніяка модель, ніякий малюнок не може дати кращого початкового знайомства з об'єктом природи, ніж сама природа. Через це, підкреслювала С.Ф. Русова, вивчення природи повинно будуватися на екскурсіях, на безпосередніх спостереженнях самих дітей [12].
Важливе значення С.Ф. Русова відводила бесідам з дітьми, розповідям. З любов'ю і пошаною, підкреслювала вона, ставляться діти до тих осіб, які чарують їх своїми оповіданнями.
У поглядах педагога А.С. Макаренка (1888-1939) привертає увагу оцінка праці в природі як важливого фактора формування особистості. З точки зору А.С. Макаренка, провідна роль у формуванні моральних рис особистості належить правильно організованій трудовій діяльності. В лекціях для батьків А.С. Макаренко вказує на потребу залучати дітей до сільськогосподарської праці. У творі "Педагогічна поема" він високо оцінює досвід організації сільськогосподарської праці і її вплив на формування фізичних і моральних якостей особистості.
Видатний український педагог В.О. Сухомлинський (1918- 1970) важливого значення надавав природі як засобу фізичного, розумового, морального та естетичного виховання.
Для реалізації виховного потенціалу природного оточення В.О. Сухомлинський організує школу під голубим небом.
Спостереження за навчанням молодших школярів привели його до висновку, що одна з основних причин низької успішності учнів початкової школи – поганий стан здоров'я. Для зміцнення фізичних сил дітей В.О. Сухомлинський радив проводити більше часу серед природного оточення. Він організовує прогулянки у ліс, поле, на луки, де діти ходять босоніж, дихають цілющим повітрям, захоплюються простором і неповторною красою природи.
Особливу роль він відводив природі, спілкуванню з нею як фактору розумового розвитку. В книзі "Серце віддаю дітям" він писав, що прагнув до того, щоб, перш ніж відкрити книгу, прочитати по складах перше слово, діти повинні прочитати сторінки найкращої в світі книги – книги природи.
Кожну подорож у природу В.О. Сухомлинський називав уроком мислення, уроком розвитку розуму. На його думку, найважливіше, щоб у процесі спілкування з природою дитина нагромадила чуттєві враження. Адже дитина мислить образами, а це означає, що, слухаючи розповідь учителя про подорож краплини води, вона малює у своїй уяві і сріблясті хвилі ранкового туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші в її уявленні ці картини, тим глибше вона осмислює закономірності природи. Поєднання природної цікавості дітей з дійовим спілкуванням, з джерелами думки активізує розумову діяльність, виховує інтерес і бажання пізнати навколишнє середовище, зрозуміти його таємниці [28, 30].
Думки В.О. Сухомлинського особливо актуальні у наш час, позначений гуманізацією навчально-виховного процесу у дитячих дошкільних закладах.
1.2. Поняття екологічного виховання
Екологічна криза, що виникла через непродумане господарювання людини, змушує змінити своє ставлення до довкілля. Цій меті покликана служити система екологічного виховання, яка є окремим напрямом педагогічної теорії та практики.
Екологічне виховання – систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури, взаємодії з природою.
Завдання екологічного виховання полягає в нагромадженні, систематизації, використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і приумножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання нанесенню збитків природі [27].
Метою екологічного виховання є формування в особистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього – екологічні знання, наслідок – екологічний світогляд. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства.
На основі екологічного мислення і свідомості формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності.
Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:
національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;
гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);
збереження фізичного і духовного здоров'я людини;
об'єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;
зв'язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини [27].
Отже, практична реалізація завдань і мети екологічної освіти будується на засадах: комплексного розкриття проблем охорони природи; взаємозв'язку теоретичних знань з практичною діяльністю дітей у цій сфері; включення екологічних аспектів у структуру предметних, спеціальних узагальнюючих тем та інтегрованих курсів, які розкривають взаємодію суспільства і природи; поєднання аудиторних занять з безпосереднім спілкуванням з природою (екскурсії, трудові екологічні практикуми тощо); використання проблемних методів навчання (рольові ігри та ін.).
Розділ 2. Особливості бесіди як одного із словесних методів ознайомлення дітей з природою
2.1. Особливості бесіди в дошкільних навчальних закладах
У педагогічній літературі бесіда визначається як цілеспрямована, організована розмова з дітьми. Значення бесіди