морального і правового виховання, підготовка учнівської мо-лоді до життя та діяльності в ринкових умовах, виховання несприйнятливості до негативних явищ життя тощо;—

розумне співвідношення між інформаційними мето-дами впливу на учнів і залученням їх до різних видів діяль-ності. Це зумовлено тим, що в школі превалюють словес-ні методи виховання, які дають змогу формувати погляди і переконання учнів, але не забезпечують вироблення від-повідних навичок і звичок поведінки. Цим пояснюється розрив між свідомістю і поведінкою деяких школярів. За-лучення учнів до різноманітних видів діяльності сприяє по-доланню такого розриву;—

своєчасне проведення виховних заходів, акцентуван-ня уваги на профілактиці негативних явищ в учнівському середовищі. Нерідко деякі виховні заходи проводять лише після того, як у школі стався неприємний випадок. Але річ у тім, що виховання повинно бути профілактичним, запо-бігати негативним явищам, а не очікувати їх, щоб відтак усувати їх причини;—

використання різноманітних форм і методів вихов-ного впливу, що відповідають віку учнів. Доцільно обира-ти такі з них, які спонукають учнів до вияву активності, ініціативи й самостійності, в підготовці та проведенні яких вони брали б активну участь;—

підвищення емоційності виховних заходів. Ця вимо-га ґрунтується на таких положеннях: а) твердженні психо-логів, що знання засвоюються швидше і стають поглядами й переконаннями за умови, що учень до них не байдужий, що він емоційно переживає, засвоюючи їх; б) однією з рис української ментальності є емоційність;—

створення умов для розвитку самостійності та іні-ціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти та самови-ховання;—

подолання авторитарного стилю у ставленні педаго-гів до учнів. Підготовка учнів до життя в демократичному суспільстві потребує відмови від командного стилю в став-ленні до них. Школа має бути взірцем демократизації українського суспільства, а учні за період перебування в ній повинні набути достатнього досвіду стосунків на демокра-тичних засадах.

Окрім згаданого вище, школа повинна особливу увагу приділити подоланню «гидких наслідків більшовицького режиму: атеїзму, звички терпіти національне принижен-ня, зневажливе ставлення до власної культури та мови, а також лихослів'я, злодійства, алкоголізму, хабарництва, апатії та байдужості, взаємної підозрілості, некерованості сексуальних потягів... Мусимо тут наступати передусім на моральному фронті — власним прикладом, чистотою по-мислів і чесністю вчинків. Перший союзник виховника у цій галузі — це сім'я».