сформувати уміння визначати корінь слова, добирати спільнокореневі слова, навчити розрізняти, де спільнокореневі слова, а де форми слів, показати корені, що однаково звучать, але мають різне смислове значення; ознайомити учнів з тим, як проходить розвиток і збагачення нашої мови.
Далі вчитель аналізує зміст навчального матеріалу: в його обсяг входять такі поняття, як корінь слова, спільнокореневі слова, форми слова, звукові зміни в коренях споріднених слів, омонімічні корені. Матеріал має наступність: основні поняття – корінь слова, споріднені слова – відомі учням уже з другого класу. На цьому матеріалі проходить актуалізація опорних знань. Новими фактами будуть відомості про те, що голосні і приголосні звуки в коренях окремих слів можуть чергуватися (школа – шкільний, друг – дружба, писати – пишу). Робиться наголос і на тому, що не слід змішувати спільнокореневі слова з різними формами одного й того самого слова. Уваги четвертокласників вимагає і той факт, що можуть бути корені, які однаково звучать, але мають різне значення (літо і літати). Такі слова не є спільнокореневими.
Через те, що матеріал вже частково відомий учням, що він легко членується на підтеми, основним методом вивчення буде бесіда, а тому, що треба формувати уміння і навички, бесіда виступить у взаємозв'язку з методом вправ. Щоб активізувати пізнавальну діяльність школярів, учитель використає проблемне запитання: чому так називаємо: корінь слова? З яким ще значенням ми зустрічаємо це слово в нашій мові? Чи є в цьому щось спільне?
Елементами бесіди виступлять прийоми: спостереження і аналіз спільнокореневих слів, їх групування, порівняння з формами слів.
У процесі тренування визначається і система навичок. Щоб правильно визначити корінь у слові, учневі треба: 1) до даного слова дібрати споріднені; 2) відшукати таку значущу частину, що виражає їх основне спільне значення; 3) перевірити, чи спільність ця дійсно в значенні, чи, можливо, лише у звучанні; 4) кваліфікувати цю частину слова як корінь [19, 51].
Виховна функція методу реалізується в тому, що учні бачать розвиток слова, збагачення нашої мови, усвідомлюють, як відображає і називає вона все те нове, що з'являється в житті нашого суспільства.
Висновки
Дослідивши проблему добору методів і прийомів навчання української мови, можна зробити наступні висновки:
1. Методи навчання мови об'єднують в одне ціле діяльність учителя і учнів, спрямовану на засвоєння мовних знань, умінь і навичок, на організацію пізнавальної діяльності учнів, на виховання їх діалектико-матеріалістичного світогляду засобами предмета. Кожен метод повинен реалізувати основні функції навчання – навчаючу, виховуючу, розвиваючу.
2. У дидактиці й окремих методиках відсутня єдина класифікація методів навчання. Методи навчання класифікуються вченими на різних засадах: за джерелами отримання знань і способом взаємодії вчителя й учнів на уроці (А.М. Алексюк, Є.М. Дмитровський, Л.П. Федоренко, О.М. Біляєв та ін.), за дидактичними цілями (І.Т. Огородников та ін.), за рівнем пізнавальної діяльності учнів (І.Я. Лернер, М.М. Скаткін).
3. Прийом є елементом методу, засобом його реалізації, окремим пізнавальним актом. Його характерною рисою у порівнянні з методом є,
по-перше, здатність включатися в різні методи, по-друге, частковість, через що прийом часто називають деталлю методу.
4. Великого значення надається сьогодні організації навчальної діяльності учнів, спрямованої на формування умінь і навичок. Вони можуть бути різних рівнів: уміння виконувати мислительні операції (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизацію, класифікацію, визначити причинно-наслідкову залежність тощо), уміння раціонально виконувати навчальну роботу: планувати її, керувати своєю діяльністю, розуміти навчальну мету, знаходити її найдоцільніше розв'язання, уміти користуватися книгою, використовувати самоконтроль у процесі виконання навчальної діяльності, і, нарешті, спеціальні уміння і навички, що формуються в системі предмета. Методи навчання виступають як спосіб керівництва навчальною діяльністю учнів.
5. Оптимальний науково-обґрунтований вибір методів на урок має бути завжди конкретним. Учитель має знати переваги того чи іншого методу, наприклад, розповідь дозволяє за короткий час передати інформацію про об'ємний матеріал, сприяє розвиткові абстрактного мислення, але вона недостатня для роботи над формуванням умінь і навичок. Бесіду учитель використовує, коли матеріал учням вже частково відомий, має зв'язки з попередньо вивченим; аналогічний за змістом матеріал доцільно вивчати методом роботи з підручником. При цьому враховуються навчально-виховні завдання, що будуть реалізуватися на уроці.
6. При виборі методів навчання на урок обов'язково враховуються навчально-виховні завдання уроку, специфіка навчального матеріалу (теми): його трудність, зв'язки з раніше вивченим, логічні зв'язки, чи легко членується на семантичні або структурні групи.
Список використаної літератури
Алексюк А.М. Ефективність методів навчання на уроці. – Київ: Рад. шк., 1965. – С. 187-211
Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. – Київ: Рад. шк., 1981. – С. .
Алексюк А.М. Методи навчання і методи уміння. – Київ: Т-во "Знання" УРСР. – Педагогічна серія VII. – № 5. – 1980.
Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса. – М.: Просвещение, 1982. – С. 126-145.
Баранов М.Т. Типы учебного материала и методы обучения русскому языку // Рус. яз. в шк. – 1981. – № 3. – С. 25-33.
Беляєв О.М. Проблема методів у навчанні мови // Укр. мова і літ. в шк. – 1980. – № 10 – С 57-67.
Біляев ОМ. Сучасний урок української мови. – К.: Рад. школа, 1981. – 176 с.
Біляєв О.М. Проблема методів у навчанні мови // Українська мова і література в школі. – 1986. – № 10. – С 60-64.
Борисов В.Н. Уровни логического процесса и основные направления их исследования. – Новосибирск, 1965. – С. 8.
Дмитровський Є.М. Методика викладання української мови в середній школі. – К: Рад. школа,