Реферат на тему:

Дидактичні умови ефективності проведення шкільного семінару

План

1. Деякі проблеми дидактичної теорії шкільного семінару.

2. Питання організації навчального спілкування школярів на семінарі.

3. Дидактичні умови ефективності проведення шкільного семінару

1. Деякі проблеми дидактичної теорії шкільного семінару

Одним з перших визначень уроку-семінару запропонував І.Лернер. Зокрема він наголосив, що зміст такого заняття полягає в обговоренні класом результатів самостійної роботи відповідно до попередньо визначених проблем. Урок-семінар використовується насамперед для узагальнення раніше вивченого матеріалу.

За дидактичною метою І.Лернер виділяв такі види шкільного історичного семінару: 1) узагальнення та поглиблення раніше вивченого матеріалу; 2) вивчення нового матеріалу; 3) вивчення всієї теми; 4) вивчення найважливіших питань теми.

Н.Дайрі створив класифікацію шкільних історичних семінарів за способом проведення заняття: 1) обшоворення заздалегідь поставлених вчителем питань; 2) обговорення повідомлень і доповідей, підготовлених на основі першоджерел; 3) обговорення результатів самостійного аналізу документів.

Структура уроку-семінару: 1) уведення в зміст роботи, коментування вчителем плану заняття; 2) самостійна робота школярів над навчальним завданням; 3) повідомлення учнів; 4) підбивання вчителем підсумків роботи.

Вимоги до проведення семінарського заняття. Семінар необхідно: 1) проводити зі школярами, рівень підготовки яких з предмета не нижчий від середнього; 2) робити тривалим (проводити два уроки) або закінчувати уроком-заліком; 3) готувати уникаючи методичної одноманітності.

Специфіка шкільного семінару. Вказуючи на його подібність за формою до аналогічного заняття у вузі, дослідники зазначили, що істотні особливості уроку-семінару насамперед пов`язані з педагогічним керівництвом та самостійною пізнавальною діяльністю школярів. Отже, шкільний семінар є формою навчання, в умовах якої учні здійснюють самостійну навчально-пізнавальну діяльність, виконують спільне навчальне завдання і колективно обговорюють його результати.

У сучасній дидактиці немає єдиної думки щодо логічного обсягу поняття “шкільний семінар”. Так, В.О.Онищук за методом проведення виділяє два види семінару: 1) до якого готуються всі однаково і виступають за викликом вчителя або за власним бажанням; 2) до якого готуються один-два доповідачі і кілька резензентів, а мінімум основного матеріалу вичачють усі учні.

В.Є Римаренко за дидактичною метою виділяє семінар узагальнюючого повторення і змішаний семінар.

І.М.Чередова розглядає семінар як цілісну педагогічну систему, що складається з чотирьох етапів: 1) висунення вчителем проблеми (мета: формулювання питань для обговорення школярами); 2) обговорення проблем (мета: закріплення та вдосконалення знань); 3) підбивання підсумків (мета: узагальнення та систематизація знань); 4) визначення домашнього завдання (мета: підготовка до уроку закріплення знань).

В.Є.Римаренко вважає, що шкільний семінар складається з двох компонентів: підготовчого етапу та власне заняття. Дослідник вважає, що компоненти і окремі види семінару мають специфічну будову, яка варіюється залежно від дидактичних завдань заняття. Наприклад, підготовчий етап складається з таких мікроетарів: 1) організація класу; 2) повідомлення теми; 3) постановка завдань і мотивація навчально-пізнавальної діяльності школярів; 4) вивчення нового матеріалу; 5) заключне слово вчителя. Структура семінару – розгорнутої бесіди: 1) організація класу; 2) вступне слово вчителя; 3) власне бесіда; 4) підбиття підсумків. Семінар-дмспут має таку будову: 1) вступне слово вчителя; 2) власне диспут; 3) підбиття підсумків.

На сьогоднішній день сформульовано педагогічні вимоги до підготовки та проведення шкільного семінарського заняття. До них відносяться: 1) висока професійно-методична підготовка вчителя; 2) досить високий рівень пізнавальної самостійності школярів; 3)методика семінару має бути педагогічно доцільною. Підкреслюється, зокрема, що для успішного розв`язання завдань навчання, виховання та розвитку учнів необхідно: поєднувати індивідуальні завдання з колективними та груповими, забезпечувати проблемний характер питань, що обговорюються; створювати умови для активної роботи всіх школярів через збільшення тривалості заняття або проведення заліку після семінару; проводити семінари не більше чотирьох разів на рік; застосовувати різноманітні види семінарів.

2. Питання організації навчального спілкування школярів на семінарі

Важливою умовою ефективності уроку-семінару, активної взаємодії на ньому учнів є методично доцільний відбір для семінару навчального матеріалу і формулювання питань заняття. Так, надлишок складних наукових понять в умовах семінару ставить їх перед великими труднощами. Внаслідок цього навчальне спілкування учнів активізується, як правило, лише на початку семінарської підготовки.

Другою важливою особливістю навчального матеріалу на семінарському занятті є його обсяг. Педагогічно доцільну взаємодію школярів досить складно організувати, якщо матеріал громіздкий. У такій ситуації учні, як правило, не можуть виділити або “втрачають” провідні ідеї теми, захоплюються аналізом і обговоренням другорядних фактів.

Наступна особливість навчального матеріалу – неоднакове відношення його до життєвого досвіду школярів як важливого фактору осмислення інформації та джерел мотивації навчання.

Організуючи навчальну взаємодію учнів на семінарі, необхідно брати до уваги, що в структурі навчального матеріалу є опорні знання, одночасно передбачені програмами різних шкільних курсів і навіть предметів. Знайшовши під час складної самостійної пізнавальної діяльності знайому інформацію, учні, як правило, повідомляють про це однокласникам, учителю. Джерелом комунікативної потреби в такому випадку виступає бажання отримати позитивну оцінку оточуючими своєї ерудиції.

Ще однією важливою умовою ефективності семінарського заняття є створення вчителем вихідної проблемної ситуації та постановка провідної проблеми.

Проблемна ситуація є джерелом пізнавальної потреби. Крім цього, проблемна ситуація виступає ефективним засобом актуалізації комунікативної потреби. Проблемна ситуація підвищує рівень взаєморозуміння, активізує підбір суб`єктом адекватних мовленнєвих засобів для вираження суперечності та способів її розв`язання. Водночас вона є лише передумовою для осмисленої продуктивної пізнавальної діяльності індивіда, яка починається тоді, коли суб`єкт, який опинився в стані інтелектуальної скрути, формує проблему. Якщо ж у подібному стані опиняються учасники спільної пізнавальної діяльності, то проблема, яку вони розв`язують, не тільки спрямовує її, а й виступає фактором психологічного і логічного забезпечення їх взаємодії.

Під вихідною проблемною ситуацією ми розуміємо таку,