Диференційоване навчання в школі. Педагогічні ідеї В.О.Сухомлинського

Диференційоване навчання в школі.

Класно-урочна система потребує вдосконалення навчального процесу диференціацією завдань і методики навчання залежно від можливостей учнів. Навчально-виховний процес, що враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим. А навчання за таких умов – диференційованим навчанням.

У навчальному процесі застосовують такі види диференціювання.

За здібностями. Учнів розподіляють на навчальні групи за загальними або за окремими здібностями. У першому випадку за результатами успішності учнів розподіляють по класах А. Б.В і навчають за відповідними програмами. Можливі переведення з одного класу, до іншого. Таке диференціювання викликає сумніви. Дитина, яка потрапила до класу здібних учнів, може вважати себе кращою за інших, що нерідко спричиняє відхилення від норм у вихованні. Крім того, слід мати на увазі, що здібності дитин розвиваються, і важливе значення для її ро-витку мають умови, в які вона потрапляє. До того ж, здібності людини можуть виявлятися на різних вікових стопах.

За відсутністю здібностей. Учнів, що не встигають з тих чи тих предметів, групують у класах, в яких ці предмети вивчають за менш складної програмою. За майбутньою професією. Навчання дітей у школах музичних, художніх, з поглибленим вивченням іноземних мов. За інтересами учнів. Навчання в класах або школах з поглибленим вивченням фізики, математики, хімії, інших предметів. Такі класи створюють у школах за умовах великої кількості учнів, які виявляють підвищений інтерес до певних предметів. За атлантами дітей. Пошук талановитих дітей і створення умов для їх всебічного розвитку. Пошук здійснюють через проведення різноманітних конкурсів, олімпіад. Диференційоване навчання у практичній діяльності вчителя може виражатися в тому, що всі учні отримують завдання однакової складності, але слабшим з них під час їх виконання надають індивідуальну допомогу, або слабшим учням дають окремі, посильні для них завдання.

Учні з дуже високими навчальними можливостями. Характеризуються здатністю швидко засвоювати матеріал, вільно вирішувати, завдання з інтересом самостійно працювати, потребують завдань підвищеної складності. Учні з високим рівнем навчальних можливостей – мають міцні знання, володіють навичками самостійної роботи, не поступаються першій групі в засвоєнні матеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їм не властива висока працездатність, потребують корекції їхньої роботи, періодичного контролю навчальної діяльності. Учні з середніми навчальними можливостями – характеризуються здатністю нормально вчитися окремим притаманна висока виучуваність за низької навчальної працездатності, інших – середня виучуваність за середньої працездатності, потребують оперативної підтримки й допомоги педагога. Учні з низькими навчальними можливостями – мають низький рівень виучуваності або навчальної працездатності, потребують спеціального підходу педагога.

Диференційоване навчання на уроці потребує ґрунтовної підготовки педагога, певних умінь. Необхідно вивчати індивідуальні особливості учнів, розподілити їх за групами, розмістити ці групи; підібрати консультантів; розробити заняття в деяких; чітко сформулювати основні й додаткові запитання, визначити час на їх виконання; продумати систему оперативного контролю; поєднувати індивідуальну, групову і фронтальну роботу, продумати власну педагогічну діяльність на заняття; підготувати необхідні дидактичні матеріали.

Позитивним у деференційованому навчанні є те:

а) воно дає можливість ставити перед учнями навчальні завдання що передбачають пошук;

б) створюються передумови для використання комплексних розумових дій;

в) навчальні завдання розв’язуються у процесі спілкування членів групи, що сприяє вихованню колективізму, формуванню комунікативних якостей, поділу праці між членами групи;

г) учитель здійснює керівництво навчальним процесом опосередковано.

Навчання в однорідних групах також має різні форми. Найпоширенішою є створення спеціальних класів у звичайній школі, до яких зараховуються учнів з особливими здібностями.

Групування учнів за здібностями супроводжується відповідними модифікаціями шкільних проблем, коли кожна група дотримується власного профілю навчання. Так, учні з особливими здібностями вчаться в старших класах на відділенні підготовки до коледжу й, відповідно, опановують складніші дисципліни. А для учнів із зниженням інтелектом існує проблема так званого базового навчання.

Разом з академічним профілем у середній школі існують програми цільової професійної підготовки; індустріальна комерційна, сільськогосподарська. Принциповою відмінністю американської школи в відсутність обов’язкових навчальних програм і єдиних вимог до знань учнів.

Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970) – видатний український педагог, засновник гуманістичної, новаторської педагогіки. З 1943 по 1979 рік – директор Полтавської середньої школи.

В.Сухомлинський – автор низки педагогічних праць: “Серце віддам дітям”. “Народження громадянина”, “Як виховати справжню людину”, “Павлиська середня школа”, “Сто порад учителів”, “Батьківська педагогіка”. Педагогічна спадщина В.Сухомлинського багатопланова. Вона зазнавала певної еволюції, постійно збагачуватися. Поглиблюватися. Його педагогічна концепція високогуманні і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку. Особливу увагу В.Сухомлинський приділяє школі як осередку культури. Проте цю роль, на його думку, вона може виконати лише за умови, що в її діяльності пануватимуть чотири культи: батьківщини, Людини, Матері й рідного Слова.

Педагогічну спадщину великого педагога пронизує ідея проектування людини. Для того щоб педагогіка виконувала таку функцію, вона має спиратися на психологічні знання, відійти від емпіричних узагальнень у досягненні цілей навчання й виховання використовувати ціле покладання, моделювання, технологією активного перетворення педагогічної діяльності. Важливим напрямом усебічного розвитку особистості, який необхідно враховувати при її проектуванні, є розумове виховання. В. Сухомлинський вважав, що розумове виховання потрібне людині не тільки для праці, а й для повноцінного духовного життя. Бути розумним повинен і математик і тракторист. Тому в процесі навчання дітей треба спонукати до самостійної пізнавальної діяльності, до самоосвіти. Цю роботу слід починати з малих літ, формуючи в дітей допитливість, тоді навчання для них не стане тягарем.

На його думку, дитина не може бути щасливою в школі,