Під час експерименту мали змогу дослідити педагогічні можливості спільної діяльності старших дошкільників і молодших школярів у досягненні ефективності реалізації наступності в ознайомленні їх з природою (екскурсії, природознавчі ігри, випуск екологічної газети, праця у природі тощо). Оскільки ефективність спільної діяльності дошкільників і першокласників значною мірою залежить від їхньої готовності до взаємодії, ми визначили послідовність включення дітей у спільні форми роботи. На першому етапі проводилися спостереження дошкільників за працею учнів у природі, їхніми іграми. Спільна діяльність розпочиналася із природознавчих ігор (рухливі, творчі, дидактичні). Праця у природі планувалася один раз на тиждень. У розподілі трудових завдань враховувались інтереси та рівні сформованості знань і трудових навичок. "Сильні" учні виконували завдання зі "слабшими" дошкільниками, а "сильні" дошкільники – зі "слабшими" учнями.

Значно вищий рівень пізнавальної активності спостерігався в дошкільників і першокласників під час спільних екскурсій та оформлення екологічної газети. Екологічне спрямування змісту газети визначалося такими рубриками: "Природа звинувачує"; "Наші добрі справи"; "Вони нас лікують"; "Цікаве у світі краплини". У випуску газети брали участь батьки, робота яких пов'язана з природоохоронною діяльністю (лісник, ветеринар, пасічник, інспектор рибнагляду, садівник). Відчуваючи відповідальність за свій соціальний статус "старших", першокласники прагнули якнайкраще виглядати перед меншими дітьми, що загалом позначилося на результативності педагогічного процесу [11, 95].

На підставі результатів дослідження ми вважаємо, що наступність в екологічному вихованні дітей 6 і 7 років в умовах діяльності НВК "школа – дитячий садок" досягається шляхом інтеграції педагогічної діяльності вихователів, учителів і сім'ї. Результативними видами їх взаємодії є такі: взаємовідвідування й обговорення уроків і занять; педагогічне моделювання; ділові ігри; планування спільних форм діяльності дошкільників і учнів, самоосвіта (за рекомендованою науково-методичною літературою); виконання обов'язків учителя вихователем у позаурочний час в першому класі, а вчителем – вихователя в підготовчій групі. Для батьків було визначено коло знань, які діти можуть засвоїти з ними вдома, і розроблено поради: "Що розповідати дітям про природу", "Як допомагати дітям вести самостійні спостереження за об'єктами та явищами природи", "Яку прочитати дітям природознавчу художню літературу", "Як обладнати вдома куточок природи" тощо.

Отже, забезпечивши умови для ефективної реалізації наступності в ознайомленні з природою дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку, можна досягти неперервності та ефективності їх екологічного виховання.

2.4. Перспективні форми екологічного виховання в дошкільних установах

Нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як глибока всебічна еколого-економічна криза. Така ситуація зумовлена двома причинами.

Перша – протягом тривалого часу функціонування адміністративно-командної економіки колишнього СРСР відбувалося з нарощуванням продуктивних сил практично без урахування екологічних наслідків, панував відомчий, споживацький підхід до розміщення нових виробництв, недостатня увага приділялась управлінню охороною природи і контролю за якістю навколишнього природного середовища.

Друга – низький рівень екологічного виховання та освіти всього населення України загалом і дошкільників зокрема.

Україну не минули такі глобальні явища, як кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового шару, потепління клімату, накопичення відходів, особливо токсичних і радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

В останні роки в динаміці здоров'я населення намітився ряд негативних тенденцій, певною мірою пов'язаних із незадовільною екологічною ситуацією. В Україні з 1991 року відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на 6 років нижча, ніж у розвинутих країнах. Темпи зростання загальної захворюваності за останні десять років склали близько 35 відсотків.

Серйозне занепокоєння викликає сучасний стан природного середовища. Ліси, що в основному виконують захисні водоохоронні та санітарно-гігієнічні функції, інтенсивно експлуатуються, гинуть від промислових викидів і пожеж, їхній стан зумовлений як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і зростаючим техногенним навантаженням, які порушують природну стійкість і захисні функції лісових екосистем. У результаті цього спостерігається процес деградації генетичного фонду живої природи практично в усіх регіонах України. До Червоної книги України занесено 531 вид рослин і грибів (12 % дикорослої флори) та 281 вид тварин. Площа природно-заповідного фонду України зростає дуже повільно.

Вихід із цієї складної екологічної ситуації може полягати тільки в посиленні державного контролю за станом навколишнього природного середовища та реалізації Концепції неперервної екологічної освіти і виховання в Україні.

Головною метою екологічного виховання є формування індивідуальної екологічної свідомості і мислення, усвідомленого, активного і гуманного ставлення до довкілля [11, 90].

У дошкільних закладах екологічне виховання дітей доцільно розглядати насамперед у моральному аспекті, оскільки в основі ставлення людини до світу природи мають лежати гуманні почуття, тобто усвідомлення цінності будь-якого прояву життя, а отже – бажання захистити і зберегти його. Формуючи в дитини гуманний погляд на природу, педагог повинен допомогти їй зрозуміти: людина і природа тісно пов'язані між собою, тому турбота про довкілля є водночас турботою про людину, про ЇЇ майбутнє, а отже, те, що завдає шкоди природі, шкодить і нам самим. Недбалі дії, внаслідок яких руйнується природа, є аморальними. Нищення довкілля є наслідком занепаду особистості і її моральних вартостей.

Таким чином, "зовнішні" екологічні проблеми переходять у внутрішні проблеми людини. У цьому полягає сутність гуманітарного підходу до екологічного виховання. Його мета – формування індивідуальної екологічної свідомості і мислення, що спонукає відмовитися від споживацької психології.

Про усвідомлене активне й гуманне ставлення до довкілля свідчать: