Екологічна культура населення – це екологічна освіченість, свідоме ставлення до природи і практична участь у раціональному її використанні.

Екологічна освіта і виховання – це педагогічний процес, спрямований на формування екологічної культури особистості.

У початковій школі екологічне виховання здійснюється у напрямках:

Поняттям «екологічне виховання та освіта» визначається єдина система заходів, направлена на формування тих якостей людини, які необхідні для гармонійних відносин суспільства та природи [5, 304].

Свідоме і бережливе ставлення до природи повинно формуватися з дитинства, у сім'ї, в школі і можливе воно лише за умови різкого піднесення екологічної культури і знань у даній галузі [9, 37].

1.2. Екологічна психопедагогіка як методологічний напрям в педагогіці

Важливу роль в розвитку екологічної освіти зіграла поява в середині 90-х рр. досліджень по екологічній психології. Її дані дозволили з'ясувати особливості розвитку екологічної свідомості особистості, механізми її формування, що відкривало можливість встановити чітку відповідність педагогічного процесу екологічної освіти психологічному процесу формування екологічної свідомості.

Все це привело до виникнення нового методологічного напряму в педагогічній науці – екологічної психопедагогіки.

Екологічна психопедагогіка – це методологічний напрям в педагогіці, в рамках якого розробляються критерії відбору змісту, а також підходи до створення принципів, методів і форм екологічної освіти.

Екологічна психопедагогіка виникла на стику трьох наукових дисциплін: екології, екологічної психології, педагогіки.

Екологія зумовлює загальну проблематику, що породжується ситуацією екологічної кризи, на основі якої екологічна психопедагогіка виробляє конкретний зміст екологічної освіти; суму знань, умінь і навичок, яку необхідно засвоїти [13, 275].

Екологічна психологія дає уявлення про закономірності і механізми розвитку екологічної свідомості особистості, на основі чого екологічна психопедагогіка розробляє відповідні специфічні принципи і методи педагогічного управління цим процесом.

Педагогіка визначає загальнопедагогічні принципи і методи, а також організаційні форми, які екологічною психопедагогікою відповідним чином використовуються конкретно для розв'язання задач екологічної освіти.

Загальною задачею екологічної освіти є формування екологічної свідомості особистості. У відповідності з трьома підструктурами екологічної свідомості ця загальна задача конкретизується на рівні трьох основних задач екологічної освіти [13, 279]:

1) Формування адекватних екологічних уявлень. Така система уявлень дозволяє особистості знати, що і як відбувається в світі природи і між людиною і природою, і як потрібно поступати з точки зору екологічної доцільності.

З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру уявлень в найбільшій ступені формується психологічна включенність в світ природи, яка властива екологічній особистості. Тому головним орієнтиром при розв'язанні даної задачі екологічної освіти є формування у особистості розуміння єдності людини і природи, яке сприяє виникненню у неї психологічної включенності в світ природи.

2) Формування відношення до природи. Сама по собі наявність екологічних знань не гарантує екологічно доцільної поведінки особистості, для цього необхідно ще і відповідне відношення до природи. Воно визначає характер цілей взаємодії з природою, його мотивів, готовність вибирати ті або інші стратегії поведінки, іншими словами, стимулює поступати з точки зору екологічної доцільності.

З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру відносин в найбільшій ступені формується суб'єктний характер сприйняття природних об'єктів, який притаманний екологічній особистості. Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є формування у особистості суб'єктної модальності суб'єктивного відношення до природи.

3) Формування системи умінь і навичок (технологій) взаємодії з природою. Для того, щоб екологічно доцільно поступати, особистості необхідно уміти це ро-би-ти: і розуміння, і прагнення виявиться недостатньо, якщо вона не зможе їх реа-лі-зу-вати в системі своїх дій. Освоєння відповідних технологій і вибір правильних стратегій і дозволяють поступати з точки зору екологічної доцільності.

З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру стратегій і технологій взаємодії з природою в найбільшій ступені формується прагнення до непрагматичної взаємодії з нею, яка властива екологічній особистості. Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є організація такої діяльності особистості, в процесі якої відбувається освоєння непрагматичних стратегій і відповідних технологій взаємодії з природою.

Таке розуміння задач екологічної освіти витікає з аналізу тенденцій розвитку суспільної екологічної свідомості, який показує, що антропоцентричний тип пануючої суспільної екологічної свідомості є психологічною «базою», основою екологічної кризи. Альтернативою, що дозволяє знайти шляхи вирішення екологічних проблем, є ексцентричний тип екологічної свідомості, який якраз і характеризується психологічної включенністю людини в світ природи, суб'єктним характером сприйняття природних об'єктів і прагненням до непрагматичної взаємодії з ними [13, 280].

Основний методологічний принцип екологічної психопедагогіки полягає в суворій відповідності педагогічного процесу екологічної освіти психологічному процесу формування екологічної свідомості.

Для ефективності педагогічного процесу, що формує екологічну свідомість особистості, необхідно задіяти в ньому як можна більше різноманітних психологічних чинників і механізмів, сприяючих формуванню ексцентричного типу екологічної свідомості.

Найважливіше значення в стратегічному плануванні організації педагогічного впливу на особистість дитини завжди мають його вікові особливості. Відповідно дані про онтогенетичні закономірності формування екологічної свідомості особистості дозволяють адекватним чином здійснювати педагогічний процес екологічної освіти [13, 319].

У молодшому шкільному віці високий пізнавальний інтерес дитини до світу природи, її допитливість і спостережливість можуть бути використані для розширення її натуралістичного кругозору і екологічної ерудиції. Книжки із зображенням різних тварин і рослин, екскурсії в природу і музей можуть бути в цьому віці особливо ефективними.

Саме в молодшому шкільному віці з'являється бажання і можливість самому доглядати за природними об'єктами. Дитина активно хоче і реально може самостійно мати вдома живих істот, у взаємодії з якими вона придбаває незамінний технологічний і психологічний досвід партнерських взаємовідносин, спілкування.