Таким чином, педагогічні зусилля в цьому віці продовжують зосереджуватися на системі уявлень дитини, торкаючись також формування її екологічних стратегій і технологій.

Розділ 2. Методичні основи формування понять

і бережливого ставлення до природи

при вивченні теми ґрунту

Організація вивчення природознавства, в тому числі і теми ґрунту, з молодшими школярами залежить як від об'єму та змісту навчального матеріалу, так і від правильного вибору методів його викладання. Відомо, що тільки правильно підібрані методи навчання, які відповідають змістові навчального матеріалу і вікові учнів, забезпечують ефективне засвоєння знань, підвищують якість їх, посилюють його виховну функцію.

Що слід розуміти під поняттям «метод навчання»? Виходячи з того, що навчально-виховний процес в радянській школі являє собою поєднання педагогічної діяльності вчителя і навчальної діяльності учнів, під методом навчання логічно слід розуміти спосіб передачі знань вчителем і одночасно спосіб засвоєння їх учнями. Тобто метод навчання – це упорядковані способи взаємозв'язаної діяльності вчителя і учнів, які спрямовані на вирішення навчально-виховних завдань. Таке визначення було прийняте учасниками конференції з проблем методів навчання і виховання, яка відбулася в м. Ленінграді в 1978 р.

Як бачимо, методи навчання – це система послідовних дій вчителя, спрямованих на організацію пізнавальної і практичної діяльності учнів, які забезпечують найбільшу оптимізацію навчально-виховного процесу. Отже, метод навчання поєднує дві взаємозв'язані сторони: діючу – вчителя і сприймаючу – учнів. Характер такої взаємодії залежить від джерела знань.

На сучасному етапі розвитку шкільної практики при вивченні природознавства розроблені і широко використовуються різноманітні методи навчання, які за найбільш суттєвими ознаками класифікують на певні групи. Слід відмітити, що в сучасній дидактиці виділяють кілька класифікацій методів. Найбільш важливими серед них вважаються: 1) класифікація за джерелами знань і взаємозв'язаної діяльності вчителя і учня (М. М. Верзилін, Д. О. Лордкипанідзе); 2) за характером дидактичних завдань (Б. П. Єсипов, М. О. Данилов); 3) за рівнем пізнавальної самодіяльності учнів (М. М. Скаткін, І. Я. Лернер) [5, 90].

Найбільш простою і широко відомою серед вчителів і методистів є класифікація методів за джерелами знань. Враховуючи джерело надходження знань, дію вчителя і учнів при вивченні природознавства і сільського-сподарської праці, всі методи навчання розділяють на три групи: словесні, наочні і практичні. В першій групі методів джерелом знань є слово, в другій – показ, а в третій – практична робота.

При застосуванні методів навчання першої групи учні набувають знань у словесній формі (через слово) з повідомлень учителя або з книг. У разі потреби використовуються відповідні види наочних засобів навчання. До даної групи можна віднести розповідь, бесіду, пояснення, читання підручника, науково-популярної літератури тощо. Діяльність учнів полягає переважно в слуханні, осмисленні знань і наступних усних або письмових відповідях. Отже, слово в даній групі методів має вирішальне значення.

При використанні методів другої групи головним джерелом знань є показ, демонстрація предметів, речовин, явищ або їхніх різноманітних зображень. Слово вчителя лише спрямовує спостереження, логіку мислення, уточнює , правильність висновків, усвідомлення знань. Учні на основі спостережень осмислюють факти, роблять відповідні висновки, набувають нових знань, а іноді й уміння. Звідси видно, що основним джерелом знань є спостереження, а не слово, але слово залишається провідним в усьому навчальному процесі.

При використанні третьої групи методів навчання учні переважно набувають знань у процесі практичної діяльності – під час лабораторних занять, практичних робіт на пришкільній ділянці, виконанні самостійних завдань під час екскурсії тощо. Слово вчителя відіграє інструктивне значення, а також розкриває цілі і завдання роботи, 2 вказує, які теоретичні знання необхідні для правильного виконання роботи. Вчитель перевіряє хід роботи, керує пізнавальним процесом, допомагає зробити висновки. При цьому можуть бути використані підручники або інструктивні картки, заздалегідь підготовлені вчителем. Діяльність учнів переважно полягає у виконанні практичної роботи, але має місце слухання і спостереження. У своїх відповідях учні пояснюють хід роботи, демонструють її результати, роблять висновки, записи в зошити, зарисовки. Як бачимо, головним джерелом знань є практична робота, виконана учнями, яка стимулює розумову діяльність учнів, забезпечує вирішення поставлених завдань [5, 91].

Кожен метод навчання має складну структуру. Він може включати кілька методичних прийомів.

Методичний прийом – це елемент того чи іншого методу, який виражав певну дію вчителя і учнів у процесі навчання. Відповідний методичний прийом спрямовує діяльність учнів на розв'язання якогось певного часткового дидактичного завдання.

Наприклад, прийомами навчання вважаються відповідні види робіт з навчальними засобами: таблицями, картами, натуральними об'єктами, муляжами, зарисовками вчителя на класній дошці, демонстраціями екранних засобів навчання, шкільних дослідів, роботи з зошитами учнів та ін. Використання різних дидактичних прийомів забезпечує активізацію пізнава-льної діяльності учнів, поглиблене засвоєння навчального матеріалу [5, 93].

Всі прийоми, залежно від навчальної мети уроку, вчитель узгоджує з основними методами. Наприклад, застосовуючи метод бесіди, вчитель може використовувати для створення проблемної ситуації або як опору для розв'язування евристичних завдань навчальні таблиці, натуральні об'єкти та інші засоби. Під час розповіді вчитель може поступово зарисовувати