Християнська мораль

курсова робота з педагогіки

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Майбутнє нашої держави, яка має багату тисячолітню християнську культуру, залежить від християнського виховання, від змісту тих цінностей, які закладаються в юні серця, від усвідомлення ідентичності зі своїм народом, історією, традиціями, від мудрої книжки, рідного слова.

Питання: "Чи впроваджувати предмет "Християнську етику"? вже не ставиться, оскільки не викликає жодних сумнівів відносно того, що ми хочемо передати нашим дітям те добро, яке несе в собі християнство. Дбаючи про виховання молоді, ми повинні показати глибину, мудрість, добро, красу Божих Заповідей, які були дороговказом для наших дідів та прадідів.

Вивчаючи християнську етику в українській школі, ми відкриваємо дитині світ її рідної культури, традиції її попередніх поколінь, і ці знання сьогодні є ознакою людини культурної та освіченої. Скажу більше, для того, щоб суспільство могло вижити та зберегти свою унікальну культуру, воно повинно обов'язково передавати – наслідувати ті духовні, ціннісні орієнтири, на яких воно утримувалось всю історію свого існування, починаючи з часів Київської Русі. Для нас це сотні і сотні років. Головне зараз, запобігти можливості отримати ушкодженим, або замінити закордонним проповідництвом весь скарб духовного досвіду нашого народу, а мати відкритий та широкий доступ до освітнього простору Української Православної Церкви на шляху духовної творчої діяльності.

Ще попереджу, що у процесі духовного виховання дітей не слід орієнтуватись на швидку віддачу, а на результати, які, можливо, не відразу яскраво помітні, але обов'язково будуть. Вчитель тут не “жнивує” – про епілог буде говорити саме життя. Але дуже важливо, щоб вчитель християнської етики був для школярів живим прикладом і носієм високих етичних і моральних якостей.

Нові часи вимагають нових знань, нових спеціалістів, нових форм та методів навчання. Тому нині для забезпечення нормального повноцінного людського життя, як ніколи, потрібне відновлення втраченого зв'язку наукового знання з моральними цінностями, з багатим досвідом християнського світу. Отже величезна увага повинна приділятись тому, аби молоде покоління, завтрашнє майбутнє нашої нації, добре знало своє національне коріння, свою релігію, ґрунтовно розумілося на етичних вимогах української та світової культур, засадах теології, формувало в собі високі риси патріота.

Наша молодь повинна зрозуміти значення моральних християнських традицій для формування особистого світогляду, бо традиція – це не просто формальне повторення того, що стверджувалося в минулому, а нове переживання вічних християнських моральних чеснот в сучасному.

В основу реформування системи освіти за Національною доктриною покладена духовність, бо духовна реабілітація людини – вища мета України. Релігійне виховання у школі не суперечить її світському характеру, а розглядається як складова частина національного виховання в цілому, тому що духовність породжує шляхетність, допомагає людині стати людиною, а нації – нацією. У християнській моралі сконцентровані найвищі цінності європейської цивілізації, тому християнські аргументи залишаться найвагомішими. Одже, щоб виховати здорову, культурну спільноту людей, нам необхідна цілюща сила християнської моралі.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні проблеми релігієзнавства

Предмет дослідження – християнська мораль як чинник виховання сучасної молоді.

Метою курсової роботи є дослідження християнської моралі як чинника виховання сучасної молоді.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

Головні методи дослідження – історико-типологічний, метод теоретичного аналізу й систематизації, соціокультурний аналіз.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел. Бібліографія налічує 28 найменувань.

Розділ 1. Роль релігії в житті українців

1.1. Співвідношення релігійного і національного

Релігія і нація – суспільні феномени, що перебувають у надто складному співвідношенні. Не відіграючи визначальної ролі в процесі розвитку етнічних спільнот, національної самосвідомості, не будучи їхньою детермінантою, неодмінною складовою, релігія залежно від конкретно-історичних умов свого функціонування в суспільному організмі може виступати в ролі важливого, а часом і вирішального модусу етноутворення, етноінтеграції, а то й етнодезінтеграції. За різних обставин вона набуває етновідрізняльних й етноінтегративних функцій.

Національні риси релігій формуються не під впливом якихось особливостей їхніх віровчень чи культу, а зумовлюються переважно конкретними історичними та географічними умовами життя тих народів, серед котрих вони виникають чи поширюються, специфікою їхньої національної духовності. Як засвідчує історія, релігії (серед них і світові), незважаючи на міжнаціональний чи наднаціональний зміст багатьох із них, були підпорядковані етнічному процесові насамперед тому, що завжди могли виявлятися лише в національних формах, які відповідали духові нації, національній індивідуальності. З динамічно-генетичного погляду релігійний чинник відігравав велику роль у формуванні національної психіки. Водночас, включаючись в етнопсихологічну структуру, релігійні явища набирали етнічного забарвлення. Взаємодія релігії з тими етнічними структурами, в рамках яких вони існували, спричиняла до формування так званого етноконфесійного синкретизму.

Вплив релігії на національну духовність, що сам по собі є надто складним і суперечливим, насамперед треба з'ясовувати в системі тієї культури, до якої належить та чи інша етнічна спільнота. Унікальність національних культур залежить значною мірою від особливостей бачення і витлумачення ними світу, створення його національних образів [12, 573].

Абсолютизуючи роль в етнопроцесі економічних зв'язків, у наших наукових працях з етнології тривалий час явно з ідеологічних міркувань абсолютно знецінювали роль держави та релігії в процесах етноінтеграції й етноіндивідуалізації. А тим часом саме вони мають