Формування загальних принципів християнської морально-етичної концепції щільно пов'язано з історією християнства. Масштабні зміни у геополітичних процесах, переміщення світових центрів, об'єднання Стародавнього світу у всезагальне ціле та занепад Античної культури створили унікальні підстави для появи в І ст. н.е. на території Римської Імперії, у Палестині, нової релігійної свідомості.

Процеси культурної інтеграції (об'єднання) та конвергенції (взаємопроникнення) Сходу та Заходу заклали основи християнського світогляду. Найбільший вплив на морально-етичну концепцію християнства справили релігійно-філософські ідеї іудаїзму та еллінізм, греко-римська культурна традиція.

Християнський світогляд поєднує, здавалося б, непримиренні ідеї. Месіанство (віра у Божественного Спасителя), есхатологія (вчення про кінець світу та його наступне оновлення), ідея первісного гріха та моральні повчання іудейських пророків з'єдналися з концепцією універсалізму, індивідуалізації релігійного життя, з уявленнями про людину-учасника всесвітньої космічної общини. Нове культурне утворення гармонійно інтегрувало в собі мудрість покори стоїчної філософії.

Канонічним джерелом християнського світогляду є книги Біблії, які були створені на Близькому Сході впродовж п'ятнадцяти століть (з ХІІІ ст. до н.е. – по ІІ ст. н.е.) [19].

Традиційно основи християнського морально-етичного вчення пов'язують з окремими книгами Старого (взятого в іудеїв) та Нового Завіту, написаного християнськими авторами. Серед книг Старого Завіту виокремлюють: Буття, Вихід, Псалтир, книга Іова, Притч Соломонових, Єкклезіаста, або Проповідника. Велике значення для християнської моральної свідомості має книга Вихід, де пророк Мойсей проголошує Божий Завіт. Серед заповідей, що накреслені на двох кам'яних скрижалях, є такі: шануй свого батька і матір (5); не вбивай (6); не чини перелюбу (7); не кради (8); не свідчи неправдиво на свого ближнього (9); не жадай дому ближнього свого, не жадай дружини ближнього свого, ані раба його, ані всього, що є у ближнього твого (10) (Вих. 20: 12-17).

Прості істини, сформульовані для стародавнього народу, стали відкриттям моральної сфери життєдіяльності не тільки для іудеїв, але й для всіх народів. Етичні постулати Декалога перетворилися на загальнолюдські норми моральності.

Практично усі книги Нового Завіту належать до морально-повчальних джерел. Можна погодитись з тим, що моральний кодекс християнства прочитується як у проповідях Ісуса Христа, так і в контексті його Євангельського життєпису, Посланнях та Діяннях Святих Апостолів, у книзі Одкровення Іоанна Богослова [19].

Ісус називав своє вчення Радісною, або Благою Вістю (грецьк. – Євангеліє). Звістка Ісуса відкрила новий простір морального життя – серце окремої людини, що прагне єднання з Богом. Квінтесенцією новозавітної морально-етичної концепції постає Нагірна проповідь Ісуса Христа (Мт. 5-7). Вже найперші її слова, Заповіді Блаженства (Мт. 5: 3-11), перевертають традиційні уявлення стародавнього світу. Серед нових моральних постулатів – такі: блаженні вбогі духом, бо їхнім є Царство Небесне; блаженні засмучені, бо вони будуть утішені; блаженні лагідні, бо землю успадкують вони; блаженні голодні та спраглі правди, бо вони нагодовані будуть.

Війни, геноцид Римської Імперії, соціальні та міжетнічні протиріччя відображались у свідомості сучасників Ісуса Христа як нездоланне лихо. Слово Ісуса давало надію: Заповіді Блаженства проголошувалися до людей як до здатних відгукнутися на заклик нових моральних вимог: "Не кожен, хто говорить Мені: "Господи! Господи!", увійде у Царство Небесне, але той, хто виконує волю Отця Мого Небесного" (Мт. 7:21).

Виконання Закону, волі Бога в проповіді Ісуса вимагає поглиблення морального життя. Якщо Декалог заперечував убивство, Ісус закликав позбавляти серце ненависті – коріння злочину. Осуд, перелюби доповнюються застереженням проти порочних почуттів. Помста, яка людиною старого світу вважалася справедливою відповіддю на зло, стає тепер гріхом. Зло потрібно перемагати добром: "Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, чиніть добро тим, хто ненавидить вас..." (Мт. 5: 44).

Особливе місце в моральній проповіді християнства відводиться притчі, висловлюванням, завдяки яким Ісус пояснює своє вчення. Наприклад, притча "Про поділений дім" (Мр. 3: 23-26), "Про блудного сина" (Лк. 15: 11-32), "Про таланти" (Мт. 25: 14-30), "Про доброго самаритянина" (Лк. 10: 30-37). Символіка притч була навіяна повсякденним життям, що дозволяло пересічним людям глибше зрозуміти християнське напучування. Притча "Про доброго самаритянина" розповідає про чоловіка, якого пограбували, побили та кинули на дорозі. Повз нього проходили прості люди, левіт та священик, але ніхто не допоміг. Тільки добрий самаритянин попіклувався про постраждалу людину. Буденна історія розкривала нове уявлення про "ближнього". На відміну від старозавітного тлумачення "близькості" як кровної спорідненості, пропонувалося духовне: ближній – це той, хто потребує милосердя та участі.

Творчий відбір і об'єднання ідей у християнському світогляді визначили основні риси нової моральної свідомості. Вчення іудейських пророків і стоїчна етика вплинули на універсалізацію норм морально-етичної концепції. Християнство перебороло установку на етнокультурну замкненість; уявлення про єдність християн перемістилося в площину духовних цінностей.

Універсалізація моральних норм проявилася, по-перше, в ідеї космополітизму (вчення адресувалося всьому людству, а не обраному народу); по-друге, – в стильових особливостях християнської проповіді (в спрощенні моральної аргументації); по-третє, – в домінуванні морального над соціальним та майновим статусом, а також – в абсолютності етичних вимог (незмінності та обов'язковості виконання). Таким чином, християнська мораль набула право на історичне судження, вона зверталася до людства зі спільною долею.

Морально-етична концепція християнства внесла критичний дух