Аналізуючи історичний шлях Православної Церкви в різні епохи, без сумніву можна сказати, що кожна мить її життя на землі була боротьбою. Церква ніколи не була в спокої. Вона постійно боролася. Як часто вона була гнаною. Останнє гоніння на Православну Церкву в радянській імперії з боку безбожної комуністичної влади завдало багато шкоди церковному життю. Проте, хоч яким жахливим був цей період в житті православних християн, все ж він мав певні межі. Принаймні в духовному житті існувало два полюси – атеїзм і релігія. Вибирати приходилося між двома протилежними світоглядами. Сьогодні ж все набагато складніше і боротьба "князя світу цього" із християнством набагато витонченіша і жахливіша. Нашій молоді сьогодні нав'язується світогляд релігійно-модерного лібералізму та окультно-магічного атеїзму, в якому немає місця чистій і здоровій вірі й традиційно православним основам духовного життя – покаянню, чистоті, цнотливості, жертовності, любові, смиренню. Все це підміняється проповіддю окультизму, розбещеності (коли розпусне життя подається як норма, а чисте і святе – як "пережитки минувшини"), псевдосвободи (достатньо порівняти "щасливу" і "радісну" рекламу цигарок та алкоголю та реальне життя людей, які потрапили в залежність від них), споживацького, а точніше хижацького способу життя. Найбільше потерпає від цього молодь, яка сьогодні стоїть при дверях храму, але ще не увійшла в нього. Тому питання воцерковлення нашої (православної!) молоді є на сьогодні чи не найважливішим в житті Православної Церкви.

Незважаючи на всі вкрай негативні явища нашого часу, сьогодні можна спостерігати поступове утворення в єпархіях та парафіях молодіжних православних осередків, які проводять широку соціальну і культурно-просвітницьку роботу у суспільстві; катехитичних та біблійних курсів для молоді; недільних шкіл, в яких подається християнська етика і основи віровчення не схоластично і примусово, а засобами гри, спектаклю, особистого прикладу. Саме тут православна молодь може себе реалізовувати, адже молода людина завжди прагне до активного служіння Богові, вона не може задовольнятися пасивним спостереженням за церковним життям громади.

Слід підкреслити, що православний молодіжний рух потребує сьогодні величезної підтримки з боку церковної ієрархії, духовенства та ініціативних воцерковлених мирян. Дуже часто, входячи в життя православної громади молода людина, зустрічається з цілим рядом негативних явищ, які не лише не сприяють активному приходу молоді до повноцінного церковного життя, але і розхолоджують віру церковних парафіян. До них можна віднести наступне: невідповідність парафіяльного життя повноті і багатству церковного вчення і досвіду; нерозуміння суті православного богослужіння через "закритість" духовенства та незрозуміле, тихе або швидке читання богослужбових текстів, в тому числі Апостола та Євангелії; підміна у свідомості багатьох церковних людей головного у християнстві другорядним; не коректне, а часто і грубе, поводження з невоцерковленими християнами; відсутність позабогослужбового спілкування віруючих зі священиком. В тих же регіонах України де відвідування богослужінь є традиційним, до таких негативних явищ слід віднести перш за все формалізм у ставленні до церковного життя та Євангельських заповідей як зі сторони віруючих, так і зі сторони священнослужителів; обрядовір'я та марновір'я; окультне ставлення до певних церковних таїнств та обрядів та ін.

Реальність нашого церковного сьогодення така, що найчастіше людині, яка щойно прийшла в Церкву, можуть запропонувати лише дві речі: участь в богослужінні та індивідуальну аскетичну практику (яка часто полягає у виконанні певних правил та нав'язуванні цілого ряду заборон). Цілком зрозуміло, що церковне життя не обмежується лише цими двома напрямками духовного розвитку людської особистості. Церква передбачає активне життя, яке охоплює всі сфери буття людини. Це життя будується на особистій вірі та Євангельських началах і пронизується благодаттю Святого Духа через участь у Літургії. Лише так воно може задовольнити релігійні потреби молодої душі. Сьогодні вкрай необхідно розвивати позабогослужбове життя православної громади. Пастирі сьогодні повинні виходити за межі храму, а не обмежуватися лише храмовим богослужінням і проповіддю під час Літургії. В часи радянської влади священики