Потрібно також пам'ятати, що молода людина не може бути простим пасивним спостерігачем церковного життя парафії. Вона прагне знайти реалізацію своїх здібностей в житті церковної громади. Головний фактор, який сприяє згуртуванню громади і виникненню позабогослужбового спілкування – наявність загального напрямку діяльності, в котрому приймають участь всі парафіяни.

Практика церковного життя багатьох парафій та єпархій свідчить, що найбільш благотворно воцерковлення молоді відбувається у тих церковних громадах, життя яких включає в себе такі елементи як часта сповідь і причастя членів громади; храмова і домашня молитва один за одного; бесіди із настоятелем, які проходять в невимушеній обстановці; спільні паломництва; матеріальна підтримка і соціальна допомога тим хто її потребує, також турбота про парафіян, які не мають змоги прийти до храму; недільна школа сімейного типу, де, при можливості, навчають як священики так і парафіяни; парафіяльний дитячий садочок на вихідних (під час богослужінь), що реалізується силами прихожан, які мають досвід виховання маленьких дітей; молодіжні позабогослужбові зібрання, в яких проходило б дружнє і молитовне спілкування молодих християн; парафіяльна каса взаємодопомоги; позабогослужбові зібрання вірних в малих групах, де відбувається читання Священного Писання; місіонер-ська і соціальна діяльність членів громади; парафіяльна бібліотека; звершення таїнств і треб виключно за пожертви, а не за встановленим тарифом та ін.

Всі ці перераховані особливості життя православної громади не лише сприяють воцерковленню молоді, але зміцнюють духовну єдність парафії і покращують всі сторони її життя.

Цілком очевидно, що більшість проблем нашого церковного життя мають свою основу у тривалому гонінні на Церкву. Воно викликало розрив духовних і церковних традицій та призвело до неправильного витлумачення їх сучасною людиною. Не все, що вважається сьогодні традиційним в житті православної громади є насправді таким. Певні негативні елементи парафіяльного життя були сформовані лише протягом кількох десятків років і зовсім не є традиційно православними, як дехто схильний вважати. Тому сьогодні так важливо пастирям звернутися до витоків святоотцівської традиції і не боятися активізовувати життя своєї громади. Потрібно щоб наша молодь, яка повертається сьогодні до Православ'я, не вважала, в період свого неофітства, що жити в Церкві, бути православним християнином це нецікаво, тяжко і нудно. А дійсно бачила б, що життя у Христі має невичерпну різноманітність. Що не святість, а гріховність є нудною і одноманітною. Для того щоб наша молодь приходила до повноцінного благодатного життя у Христі, глибоко розуміла своєю віру і жила нею потрібно створювати для цього умови, відкидаючи всі негативні явища церковного життя, які в силу багатьох обставин накопичилися в житті Церкви.

3.3. Християнська етика – важливе стратегічне завдання української школи

Проблема викладання предмету "Християнська етика" в українській школі є однією з найбільш актуальних і дискутованих в релігійному та освітньому житті нашої держави. Особливо розширилася і загострилася дискусія навколо хрис-ти-ян-ської етики в останній час. Амплітуда цих дискусій та залучених до неї осіб над-зви-чайно широка – від Президента України, який заявив про намір ввести в зага-ль-ноосвітніх школах викладання навчального курсу "Етика віри", міністра освіти і науки України, що прагне не допустити викладання християнської етики в школі і планує запровадити на вибір альтернативні паралельні курси "Етики" та "Етики релігій", й керівників християнських церков, які рішуче виступають за хри-стиян-ську етику в школі. До дискусії залучені і пересічні громадяни України, думки яких різняться в залежності від сімейного, освітнього та релігійного досвіду.

І це зрозуміло, адже мова йде не про чергову рядову виховну концепцію, про яку поговорять і незабаром забудуть. Йдеться про дещо серйозніше – унікальну, потужну, високоефективну, перевірену світовим та вітчизняним досвідом виховну систему, яка приводить до формування світогляду та поведінки, пов'язаних з християнською системою цінностей, що в кінцевому рахунку визначає спосіб мислення, спілкування, діяльність людини та її життя в цілому.

Викладання християнської етики в школі веде до прищеплення християнських моральних цінностей, а отже, до виховання духовної особистості, чесного працівника, громадянина, патріота України, непримиренного до корупції, п'янства, проявів аморальності. Водночас введенню християнської етики в Україні чиниться шалений спротив. Чому в країні чиниться такий спротив цій святій справі? Хто може запропонувати, якщо не кращу, то хоча б тотожну за потенціалом виховну систему? Кому не до вподоби ідея виховання молоді на християнських цінностях в Україні?

Звичайно ж, низці атеїстів, яким в житті не поталанило прилучитися до віри в Бога, і які, не дивлячись на наукові відкриття, які яскраво доводять існування Вищого Розуму, з впертістю, гідною кращого застосування, тримаються своїх атеїстичних переконань і не дають можливості пізнати Бога дітям.

Окремим науковцям та педагогам, які заздрять, що християнська етика працює ефективніше за інші виховні концепції. Водночас намагаються створити видимість продуктивної та ефективної діяльності, щоб утриматися на своїх посадах [9].

Сповідникам ситуативної, релятивістської моралі, які прагнуть виховний процес перевести у формальне русло, заповнити його малоефективними виховними сурогатами, створити видимість морально-етичного виховання з надуманими ідеалами та розмитими цінностями.

Представникам тих конфесій, релігійних організацій та груп, які перетворили свої організації не для душпастирської роботи, а в