держави виконання її функцій, відповідальним ставленням до своїх обов'язків перед державою, патріотизмом.
Якщо громадянство надається резолюцією офіційної установи й настає із врученням відповідного документа, то громадянськість трактують як наслідок тривалого виховного впливу, громадянської соціалізації особи – інтегрування її в суспільне життя на відповідних засадах (за демократії це – поважання прав, рівноправ'я й взаємної відповідальності). Вона може зберігатися навіть після втрати формального громадянства [30, 141].
Ознаками громадянської культури демократичного типу є законослухняне, лояльне і водночас вимогливе, критичне ставлення до інституцій влади та їхніх настанов, цінування власних інтересів і позицій, здатність захищати і реалізовувати їх.
Ще один аспект культури громадянства пов'язаний із сутністю держави як територіальне організованого населення, держави-країни. Щодо цього громадянство – це належність особи до певної країни, підданство. Наслідком такої належності є поширення на людину прав, наданих цією державою, та обов'язків, визначених її законами. Громадянською чеснотою постає патріотизм, шанування її історії, здатність перейматися її проблемами, долею співвітчизників. Патріотизм є позаполітичною вартістю. Справжній патріот шанує й любить свою вітчизну не тільки за її розквіту, а й у скруті, коли владою володіють негідні, на його думку, люди. Патріот любить країну, а не державу чи владу. Влада має бути об'єктом шанобливого, але критичного й вимогливого ставлення. Їй слід віддавати тільки належне – тобто кесареве. Любов до влади – холуйство. Громадянською чеснотою є любов до вітчизни за будь-якої влади. Патріотичність вважається ознакою високої культури громадянина, доки вона не перетворюється на пихатий шовінізм, доки людина здатна цінувати таку саму любов до своєї країни інших людей, поважати їх патріотичні почуття, розуміти, що у кожного є своя батьківщина.
Як члени громадянського суспільства люди змагаються між собою за задоволення власних прагнень, вдаючись до політичних засобів, намагаючись оволодіти державою чи окремими її важелями й використати їх у своїх цілях. Державний апарат для них – знаряддя задоволення особистих інтересів, об'єкт впливу, предмет політичних змагань. Саме у цій площині існування держави й громадян люди стають учасниками політичного процесу та відповідно діють.
Розділ 2. Громадянське виховання в загальноосвітні школі
2.1. Необхідність громадянського виховання в загальноосвітній школі
Як організовувати процес виховання в сучасній школі, в позашкільному закладі? Ця проблема цікавить педагогічних працівників, які покликані працювати над дивом зростання паростків "Я", таємницями становлення людської особистості, доля якої вплетена в суспільну епоху.
Кожна епоха, як досить тривалий проміжок історичного часу, має свої ознаки: спосіб виробництва, державний і суспільний лад, культурні надбання, спосіб і стиль життя. Нашому поколінню випало жити на зламі епох – періоді становлення та розвитку незалежної України.
Сьогодні в умовах величезних змін в соціальному, економічному і політичному житті України постала проблема радикальної перебудови в сфері виховання, мета якого-формувати людину, давати прогрес людському суспільству. Змінилась система поглядів на виховання як педагогічний процес. Вони відбивають потреби розвитку суспільства, що змінюється, і самої людини. Тобто, зазнала значних змін філософія виховання.
В якому напрямку вести процес виховання особистості, якими якостями вона повинна володіти, якою повинна бути?
Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття) головною метою національного виховання визначає:
набуття молодим поколінням соціального досвіду;
успадкування духовних надбань українського народу;
досягнення високої культури міжнаціональних взаємин;
формування у молоді незалежно від національності особистісних рис громадян української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури [39].
Визначені основні принципи виховання як прикладне відбиття закономірностей виховного процесу: гуманізація, демократизація, єдність сім'ї і школи, наступність та спадкоємність поколінь.
Нова філософія виховання утверджує погляд на особистість як найвищу цінність суспільства. "Людина – мета, а не засіб" – основна формула гуманізму, і це вимагає нових підходів до формування особистості учня. Виховання має сьогодні виходити з необхідності розвитку в дітей рис, які допоможуть реалізувати себе як частку суспільства, як неповторну індивідуальність зі своїми специфічними запитами, індивідуальними планами самореалізації.
Школа повинна допомогти дитині, підлітку визначитися не лише ким бути, а яким бути, головне – як жити, як влаштовувати свій індивідуальний спосіб життя, вибрати режим інтелектуального, емоційного навантаження, спосіб реакції на невдачі та успіхи.
Основне завдання школи полягає в формуванні особистості, готової до співпраці, здатної успішно виконувати свою роботу в колективі, усвідомлювати цінність творчості. У зв'язку з цим діяльність школи повинна бути спрямована на:
виховання духовності, становлення моральних орієнтирів;
розвиток самостійного мислення дитини, її індивідуальних творчих здібностей;
формування емоційного компоненту особистості, зокрема, розвиток і виховання таких рис, як співчуття, доброта, справедливість, совість, сприймання краси, терпимість, розуміння радості того, хто поряд, почуття особистої гідності і гідності іншої людини [39].
Неодмінною умовою розвитку особистості є її право на вибір у самому широкому розумінні цього слова, включаючи право на вибір ідеології, світоглядних, соціально-економічних, морально-етичних цінностей.
Метою будь-якої системи освіти є соціалізація учнів. Це процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистості, включення в суспільне життя як активної дійової сили. Соціальний досвід – це пізнання соціальної дійсності індивідуумом, його професійна та гуманітарна підготовка, відтворення в життєвому світі набутків сучасної культури.
Значення поняття "соціальний досвід" має два аспекти: як процес практичного впливу людини на соціальне середовище і як результат цього впливу у вигляді єдності здобутих знань, умінь, навичок.
Кожне суспільство ставить свої цілі перед освітою. Нові оцінки освіченості людини і громадянина, у відповідності з вимогами майбутнього століття, назвав президент США на зустрічі з директорами шкіл: "Всі американці, а не тільки окремі представники, повинні володіти здатністю думати, щоб жити, адаптуватись до обставин, що