Полікультурне виховання. Охоплює вивчення різноманітних культур, виховання поваги до представників усіх культур, не зважаючи на расове, етнічне походження, сприйняття взаємозв'язку та взаємовпливу загальнолюдського, національного компонентів культури в широкому значенні.

Ефективність громадянського виховання залежить від спрямованості виховного процесу, форм і методів його організації. Провідна роль належить предметам соціально-гуманітарного циклу: історії, географії, природознавству, суспільствознавству, літературі, активним методам навчання, спрямованим на са-мостійний пошук, формування критичного мислення, ініціативи й творчості [36].

Застосування форм і методів громадянського виховання покликане формувати в особистості когнітивні (лат. cognitio – знання, пізнання), нормативні та поведінкові норми, вміння міркувати, аналізувати, ставити питання, шукати власні відповіді, аналізувати проблеми, робити власні висновки, брати участь у громадському житті, набувати вмінь та навичок адаптації, захищати свої інтереси, поважати інтереси і права інших, самореалізовуватися тощо.

Розділ 3. Виховання патріотизму старшокласників як складова громадянського виховання

3.1. Структура почуття патріотизму старшокласників

Сучасне розуміння патріотизму зумовлене соціальним замовленням Української держави в галузі освіти й виховання, котре конкретизується у Державній національній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття"), "Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти" й "Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності".

Що ж до останнього документу, то в ньому, зокрема, під патріотизмом розуміється любов до свого народу, до України. Також зазначається, що "важливою якістю українського патріотизму повинна бути турбота про благо народу, сприяння становленню і утвердженню України як правової демократичної соціальної держави, готовність відстояти незалежність Батьківщини" [24, 5].

Також у "Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті" головною метою української системи освіти є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчитися впродовж життя створювати і розвивати цінності громадянського суспільства. Така система освіти має забезпечувати "формування особистості та професіонала – патріота країни, який усвідомлює свою належність до сучасної європейської цивілізації, чітко орієнтується в сучасних реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлений до життя і праці у XXI столітті" [29, 36].

Виходячи із змісту провідних ідей державотворення, закладених у Державній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття"), ряд колективів загальноосвітніх шкіл України прагне виховувати в учнів патріотичні почуття, усвідомлення свого українства, пробуджувати національну самосвідомість, любов до рідної Вітчизни, високий рівень пізнання свого родоводу, осмислення нерозривної єдності із попередніми поколіннями народу, його духовним світом. Стаємо нині свідками бурхливого соціально-культурного розвитку української нації, її прагнень зайняти у житті і суспільстві гідне місце, всупереч затяжній економічній кризі та глобальним небезпекам, які найбільше позначилися в Україні.

При цьому виявляється розрив між непересічними досягненнями генія української нації і непідготовленістю учнів до освоєння цих надбань. Така невідповідність викликана, зокрема, успадкованим змістом шкільної освіти, що формувалася і розвивалася в умовах авторитарно-репресивної педагогіки, що ігнорувала національний досвід виховання, набутий народом протягом віків. Моральна свідомість людей давно зафіксувала єдність громадянина і Батьківщини, втіливши її у патріотизм. Це складне, історично мінливе явище.

За своїм соціально-психологічним механізмом патріотизм є глибоко інтимним, особистісним утворенням, в якому органічно поєднуються почуття і свідомість, причетність людини до життя, долі своєї Батьківщини. Висловлюючи осмислення людиною своєї конкретної вітчизни, певного соціального середовища, нації, патріотизм актуалізує в громадянинові свідомість і відчуття свого злиття з ними і одночасно виокремлює особистість від представників інших батьківщин.

Поняття патріотизму визначає найвищу і найсильнішу духовну силу, що зумовлює активну життєву позицію людини. Можна стверджувати, що патріотизм, як інтегральне особистісне новоутворення дітей та молоді (за своєю природою) є досить складним і по-різному має формуватися у дитячому, підлітковому та юнацькому віці. Для дитячого віку найбільш характерним є розвиток патріотичних почуттів, оскільки дитячі враження є досить яскравими і глибокими. Для підлітків суттєвим є опора на мислительні процеси, здатність до рефлексії, оскільки у 8-9 класах учні знайомляться із законами Української держави. У старшокласників здатність до саморефлексії, самоаналізу дозволяє поглиблювати основні патріотичні поняття, особливо при вивченні навчального предмета "Людина і світ".

Загалом під патріотизмом старшокласників ми розуміємо здатність юнаків і дівчат до глибокого усвідомлення своєї ментальності, поваги до рідного народу, історичного минулого держави Україна та включення до активної навчальної і предметно перетворювальної діяльності по зміцненню і розвитку свого рідного краю, насамперед – "малої" батьківщини, культури та власної життєдіяльності.

Для аналізу даного поняття потрібно насамперед спиратися на особистісно орієнтований, діяльнісний, системний і етнокультурний підходи. Важливість останнього є визначальною, оскільки надто короткою є його дія у часі, а пізнання минулого є підвалинами для сучасного усвідомлення юнаками і дівчатами патріотизму.

Когнітивний компонент передбачає формування знань про історію й сучасне свого рідного народу, держави Україна, про особливості "малої" батьківщини, її минуле. Цьому у підлітковому віці на терені нашого краю сприяє вивчення відповідних навчальних предметів. Проте такі знання не окреслюють всіх особливостей і багатства самого регіону, у тому числі й духовного.

Когнітивний компонент щільно пов'язаний з ідеалом людини. Саме ідеал, завдяки своєму світоглядно-інтегративному характеру, слугує як окремій людині, так і соціальним спільнотам, духовним вектором життя.

Ідеал наповнює змістом мотиваційно-смислову сферу діяльності, спонукає особистість до соціальної активності. Він є духовною опорою, регулятором цілеспрямованих дій. Можна визначити наступні функції ідеалу: світоглядну, спонукальну, програмуючу, проективну; імперативну, нормативну, оцінювальну [29, 38]. Ідеал особистості об'єднує ціннісні орієнтації, життєві принципи і плани, рівень домагань, задумки і вчинки в цілісну лінію осмисленої поведінки, життєвого шляху людини.

При цьому ідеал віддзеркалює патріотичні настрої особистості, принаймні старшокласників, бо такі мають тенденцію до чіткого усвідомлення