У психолого-педагогічній структурі патріотизму ми виділяємо емоційно-мотиваційний, когнітивний, етноідентифікаційиий і практичний компоненти (рис. ).

Проте, у зв'язку з довготривалою системною кризою українського суспільства, у сучасних старшокласників чітко виявляється протиріччя між потребою в утвердженні людини-патріота і недостатнім його формуванням у реальній практиці.

У патріотизму є дві сторони: етнокультурна і громадянська. Перша реалізується через становлення етнічної чи етнокультурної свідомості і вимагає відповідної виховної роботи щодо формування етнічної самосвідомості індивіда. Період дошкільного виховання та ранній шкільний вік особливо сприятливі для становлення етнічної свідомості. Усвідомлення приналежності до власного етносу дає відчуття душевного комфорту, оскільки формує психологічне тяжіння до поняття "Ми", в якому особа прагне знайти солідарність, підтримку, захищеність у тому середовищі, в якому живе людина.

Рис. 1. Структура патріотизму старшокласників [29, 39]

Оскільки етнічність проявляється в соціальному середовищі, то патріотизм виступає як реакція особистості і тієї соціальної групи, до якої вона належить, на свій статус у суспільстві. А він може бути таким, що сприймається із задоволенням і прагненням до його збереження, а може бути й незадовільним і викликати бажання змінити його на кращий. Скажімо, Л. Доуб під патріотизмом розуміє більш чи менш свідоме переконання особи в тому, що її особистий достаток і тих груп, до яких вона належить, залежить від збереження чи експансії її влади і культури суспільства, в якому вона живе.

Складнішою є громадянська сторона патріотизму, породжена поняттям "Вітчизна". Часто поняття "Вітчизна" і "Батьківщина" вважають тотожними, але насправді, якщо глибше вникнути в їхню суть, то вони мають різні відтінки. В словнику В. Даля розрізняється поняття "батьківщина" як етнокультурне поняття, і "Вітчизна" – як поняття вже державне, громадянське, політичне [71]. Знаходження гармонії обох сторін патріотизму становить центральну мету патріотичного виховання, в цьому його успіхи або провали. Етнізація, укорінення виховання в життя народу, в ландшафт, природу рідного краю, створює фундамент патріотичної свідомості. У радянському патріотизмі – в цьому була його основна суперечність – не було знайдено оптимального поєднання обох сторін. Не було дано відповіді на питання, як поєднується "велика" і "мала" батьківщина. Остання – фактично ігнорувалася, а джерелом патріотичних почуттів вважався в основному "соціалізм як Вітчизна".

Загалом існує складність переходу від етнокультурної до громадянської сторони. Цей перехід відбувається у підлітковому та юнацькому шкільному віці, і головне тут – правильний вибір ідеалу. В умовах перехідного стану суспільства і суспільної свідомості це – складне питання. Очевидно, виникає потреба (у зв'язку з уточненням ціннісних орієнтирів) у створенні чогось на зразок хрестоматії з патріотичного виховання, яка містила б необхідний практичний матеріал для роботи зі шкільною молоддю. Варто підкреслити важливість переростання знань у переконання, бо патріотична свідомість – це не набір готових знань, які треба просто запам'ятати чи зрозуміти, а система цінностей, які стають невід'ємною частиною свідомості та життєдіяльності особистості.

Отже, у структурі патріотизму старшокласників можна виділити когнітивний, етноідентифікаційний, емоційно-мотиваційний та практичний компоненти, які в своїй сутності і віддзеркалюють саме поняття. В реальній практиці всі компоненти знаходяться в реальному взаємозв'язку та взаємозалежності. Існують і суттєві протиріччя при формуванні зазначених компонентів у реальному виховному процесі.

3.2. Шляхи та засоби виховання патріотизму юнаків і дівчат у позанавчальній виховній діяльності

В Постанові Верховної Ради України зазначається про необхідність утвердження освіти як згуртовуючого, консолідуючого, розвивального, стабілізуючого, науково-пізнавального та культурно-освітнього інституту суспільства, місця співпраці та примирення всіх політичних сил, посилення громадянсько-патріотичного виховання, формування історичної пам'яті населення, особливо у молоді. А також не допустити штучного протистояння, поділу громадян за ставленням до історичної спадщини Українського народу та зупинити "незалежну" критику тих історичних подій, які фальсифікуються відповідними "незалежними" інститутами та центрами. Крім того, згідно з цим документом, оцінку історичних явищ доцільно проводити на основі принципів історичної достовірності, науковості, гуманізму, доброчинності, а також з позицій безпеки та забезпечення взаємозв'язку між поколіннями, створення гарантій безпеки Української нації. Актуальним також є реалізація принципу "Моя школа – мій дім, мій дім – моя родина, моя родина – рідна Вітчизна" .

Відомо, що виховання патріотизму і культури міжнаціональних відносин є цілеспрямованим процесом включення учнів у різні види учбової і позакласної роботи, пов'язаної з розвитком патріотизму і культури міжнаціональних відносин і стимулювання їх активності щодо вироблення у себе цих моральних якостей [29, ].

Визначальним у цьому зв'язку є розвиток в учнів потреб і позитивних мотивів, пов'язаних з розумінням і ставленням до патріотизму. Потреба у самовдосконаленні виникає у людини, зокрема у старшокласників, тоді, коли вона під дією зовнішніх впливів або внутрішніх мотивів переживає протиріччя між тим, якою вона є і якою має бути, між досягнутим і необхідним рівнем особистісного розвитку.

Отже, виникає гостра необхідність створити такі педагогічні умови, які реально сприяли б розвитку у старшокласників внутрішніх мотивів патріотичного спрямування і спонукали б їх до розвитку вищезгаданих якостей.

Одним із завдань формування патріотизму є забезпечення учнів знаннями, розвиток їх мислення, а також почуттів, пов'язаних з любов'ю і відданістю Вітчизні та культурою міжнаціональних відносин. Головними засобами у вирішенні цих завдань є навчання і різноманітні форми позакласної виховної роботи.

Насамперед у старшокласників школи формують знання про рідний край і почуття прив'язаності до тих місць, де вони народились і виросли і з якими у них пов'язані яскраві емоційні переживання. Російський письменник