Класифікація ігрової діяльності учнів на уроках української літератури

Ігровий багатогранник

Кожна грань відображає певну опозицію ознак (свобода і правила, репродукція і творчість, вправність і випадок...), парадигма таких опозицій безкінечна

Сазонтьєва: культурологічні трактування гри часто виражали антагоністичні позиції вищий прояв життя, що дає свободу над регламентованим існуванням (Шилер, Ніцше, Гессен) та гра як певний уклад життя соціуму, що базується на певній системі правил. „В іграх проявляються два основні різновиди: ігри-постановки і спортивні ігри, в яких відпрацьовуються норми поведінки і взаємовідносин в умовах жорсткої регламентації чи, навпаки, свободи. Складаються дві наукові орієнтації, що розглядають ігри як феномен культури, в якому людина отримує свободу з одного боку, і культури масок, маріонеток, побудованій у відповідності з жорсткими законами ієрархії, - з іншого боку” [Сазонтьєва, 10]. З часом теорії „свободи” і „регламенту”зблизилися/злилися\змішалися, але залишилася зручна, логічна опозиція, що відображає два різновиди ігор: ігри з превалюючим компонентом свободи – творчі ігри, інсценізації, театралізації та ігри з більш жорстким регламентом – змагання. До слова, слід зауважити, що творчі тяжіють до більшої частки свободи...

Тополя: за функціональним призначенням: навчальні, закріплюючі, узагальнюючі, повторюючи тощо, ще дискретні (жорсткі інтервали прийняття ігрових рішень) та неперервні….

Юнгер: в основі походження ігор лежать випадок, ловкость і передчуття (я – інтуїція); виділяє ігри, пов’язані з удачею, везінням\фортуною, ігри, що вимагають від гравця певної вправності та ігри, що ґрунтуються на передчутті та імітації. Подібний поділ Саттон-Сміта щодо спортивних ігор: ігри, пов’язані із вправністю, ловкостю гравців, ігри, що залежать від волі випадку та стратегічні ігри. Це цікавий класифікаційний ракурс, хоча також залишає за своїми межами не розглядані ігрові пласти. В основу типологізації кладуться взаємовиключаючі моменти. Гра ґрунтується або на імітації (тоді льос і спритність не мають домінантного значення, основою ігрової дії стає рольова поведінка), або гравець інтригований очікуванням вдалого збігу обставин, і лише це тримає його в напрузі (в таких іграх немає імітації і не потрібна спритність ані інтелектуальна, ані моторна... навчальні літературні ігри в цю категорію не потрапляють), або учасники гри змагаються у певній спритності, виявляють, хто краще володіє певним вмінням, в таких іграх найбільш повно виявляється змагальний компонент, сюди можна віднести і змагання на кращу стратегію\кращу стратегічну комбінацію, стратегічний хід. Перегукується з Ганічевим (стратегії та імітації). ... Ігри, де успіх покладено на волю випадку, соціально найбільш неоднозначно сприймаються, мають неоднозначний суперечливий психологічний вплив на гравця???

В.Г.Семенов: (перевірити, чи десь нема) комбінаторні – джерело невизначеності – різноманітність можливих ігрових комбінацій, тут відсутній елемент випадковості, гравці здійснюють визначені ігрові операції, сюди належать ігри зі словами, напевно потрапляють деякі ігри Заїки...

Ймовірнісні ігри – розвиток і результат гри невизначені виключно через випадкові причини – льос, чистий вид імовірнісних ігор – азартні, не вимагає від учасника певних вмінь, не передбачає ніякого тренування, вдосконалення вмінь, не несе пізнавальної інформації , цілковито лежить у площині задоволення і розваги, тому навчальні в цю категорію не потрапляють або лише дотично, в навчальних іграх використовується їх атрибутика: рулетка, викидання гральних кубиків, жетони, картки. Ця атрибутика в навчальних іграх відіграє швидше організаційно-управлінську роль, (Що? Де? Коли?)

Стратегічні – вимагають певних вмінь, вправності в певній сфері дійсності, передбачають використання гравцями певних стратегій, мають рольове структурування, це рольові дидактичні ігри, їм властивий сюжет і система ролей. В цю категорію власне і потрапляють багато творчих літературних ігор. Четвертим видом В.Г.Семенов виділяє ігри-драматизації – відсутність ігрового кодексу, поділ на глядачів та виконавців, ці ігри відносять до форм переходу до естетичної діяльності з характерним для неї мотивом впливу на інших людей (Семенов, стара стаття ксерокс). Нижче у Ганічева щось подібне.

Відсоток\рівень?? кореляції між правилами та часткою імпровізації варіюється в різних видах ігор. Це також логічний дискурс типологізації ігрових різновидів: виділяють імпровізаційні ігри та ігри з правилами (Обуч, 232). Велика частка імпровізації свідчить, беззаперечно про технологічно вищий, складніший рівень гри. Навчальна літературна гра у своєму розвитку прямує від жорсткої зумовленості правилами до збільшення імпровізованої спонтанної взаємодії гравців, в такій грі залишаються лише правила-орієнтири. Але поділ цей дуже відносний: гра має певні правила завжди, навіть якщо вони приховані та дуже лояльні, а також якась частка імпровізації завжди присутня в ігровому процесі (див. розділ мутація гри).

„Необхідний крок на шляху до подальшої розробки теорії і практики дидактичних ігор – вирішення завдань їх класифікації і опису” (Кларин, 58-59). Ігрові завдання належать до загального спектру завдань з літератури, мають спільні з іншими дидактичними методами умови і закономірності використання, зумовлюються змістом і метою навчання, передбачають різні типи організації та широке функціональне призначення; як і інші види навчальної діяльності, вони забезпечують варіативність форм, диференціацію та індивідуалізацію навчання. Різноманітність видів ігрової діяльності в навчальному процесі потребує певного структурування, визначення типів ігор та взаємозв’язків між ними.

В дискусії щодо природи ігор психологи, філософи, соціологи давно розглядають питання їх поділу на семантичні групи. Цікаву позицію відображає типологія ігор Георга Клауса:

- випадкові ігри (тобто, спонтанно виникаючі);

- детерміновані (ігри, що для свого проведення вимагають певної майстерності гравців);

- ігри на розуміння.

Дві останні категорії передбачають попереднє програмування та підготовку. Опозиція звучатиме, відповідно, таким чином: спонтанні ігри / запрограмовані ігри. Навчальні ігри потрапляють частіше до двох останніх категорій, хоча імпровізації, що виникають на уроках, не лише цінні