У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


в дидактичному ракурсі, вони становлять вищий рівень ігрової здатності.

На необхідності градації ігрової діяльності наголошує Є.Д.Маргуліс: „Принципове значення має можливість відрізнити учбову гру від гри розважальної і від негри. Ігрові елементи, включені в учбову діяльність..., здійснюють вплив на мотиваційний і змістовий бік навчальної діяльності. В розважальній грі правила лежать у площині самої гри, визначають послідовність і характер рішення власне ігрових задач, що може вплинути тільки на мотиваційний бік учбової діяльності, не зачіпаючи її змістовного і операціонального боку. І тільки навчальна гра, оскільки її правила не є компонентом власне навчальної діяльності, змінює операціональний бік останньої і призводить до виникнення нових навчальних завдань” (Маргуліс, 50).

негра розважальна гра навчальна гра

Принциповість семантичного розмежування розважальної та навчальної гри щодо учбового процесу зазначає Віктор Корнєєв:

„Дидактична гра – не самоціль на уроці, а засіб розвитку учня. Її не можна плутати з розважанням, не можна розглядати як діяльність, що приносить задоволення заради задоволення. На гру потрібно дивитися як на перетворювальну творчу діяльність у тісному зв’язку з іншими видами навчальної роботи ” (Корнєєв, 17).

Таким чином, типологічна різниця між грою розважальною і дидактичною – навчальна спрямованість останньої.

Вчені-методисти виділяють декілька причин ускладнення класифікації навчально-ігрової діяльності на уроках української літератури.

І. Багатозначність поняття ігрової діяльності і наявність як наслідок різних підходів до класифікації.

ІІ. Двоплановий характер діяльності у навчальній грі:

навчальні та ігрові компоненти.

ІІІ. Відсутність чіткої класифікації видів діяльності на уроках літератури.

Момент структурування дидактичної гри на системні підвиди утруднюється полісемантикою поняття гра і різнобічністю фокусних підходів до класифікації та відсутністю певного стержневого підходу.

Деякі ключові підходи до типологізації навчально-ігрової діяльності називає М.В.Кларин, автор поділяє навчальні ігри:

за дидактичною метою;

за ступенем пізнавальної самостійності;

за характером джерел навчальної інформації;

за способом включення гри в хід навчання;

за ознаками власне ігрової діяльності і т.п. (Кларин, 60).

Різнобічність класифікаційних підходів відображена у таблиці 1.

Друга причина , що уповільнює систематизацію ігрових видів – двоплановий навчально-ігровий характер діяльності у навчальній грі. „Труднощі в розробці єдиної класифікації пов’язані з тим, що дидактичні ігри поєднують у собі риси двох видів діяльності ”(Кларин, 60). Отож, залежно від стратегічних цілей ігрового навчання необхідно визнати превалювання ігрової мети над навчальною чи навпаки або ж знайти третій варіант розв’язку.

Третя причина. Момент класифікації ігрової діяльності ускладнюється відсутністю чіткої схеми навчальних завдань з літератури узагалі. „Проблема класифікації навчальних завдань з літератури ще мало вивчена, що й утруднює моделювання педагогічного процесу. У сучасній методичній науці немає чіткої класифікації видів діяльності, які повинні широко практикуватися у школі” (Пасічник, 98).

Таким чином, спроби науковців усе ж помістити навчальну ігрову діяльність у певну теоретичну схему носять частковий характер, достатньо правомірний стосовно вузьких тактичних цілей.

До прикладу, Ганна Токань класифікує методи інноваційного викладання української літератури, описує пошукові форми навчання, включаючи в них різноманітні ігрові підвиди: ділову та інноваційну ігри, розглядає навчальні завдання в такій пропорційності:

репродуктивні;

дослідницькі;

інформативні;

творчі. (Токмань, 43).

Н.Волошина ділить літературні завдання для молодших підлітків на такі типи:

- завдання на вибірковий переказ тексту;

- завдання на добір фактів під певним кутом зору;

- завдання на спостереження за словом-образом;

- завдання на розвиток творчої уяви.

Три останніх категорії передбачають можливість ігрової інструментовки.

Власне ігровим видам присвячує статтю „Ігрові методи та їх дидактичне значення” Валентина Саюк. Ігрову діяльність школярів на уроках авторка поділяє на:

ігрові вправи, тобто кросворди, ребуси, вікторини;

ігрову дискусію; сюди належатимуть „мозкова атака”, „дискусія круглого столу”, „метаплан”;

ігрову ситуацію, на зразок проблемної ситуації, „інцидент” та ін.;

навчальну рольову (ділову) гру: ігрове проектування, інсценізація, театралізація.

Цікава класифікаційна трактовка інтелектуальної гри Ю.Ганічева.

Автор обирає для ігрових форм своєрідний класифікаційний фокус. Ігрову тканину автор ділить з погляду того, чи виробляє учасник гри певну діяльнісну стратегію, чи слідує готовому регламентованому алгоритму дій. У першому випадку задіяні навички програмування діяльності, у другому необхідні лише продуктивні знання. В цьому плані опозиція Ю.Ганічева: вікторини/стратегії співзвучна частково опозиції репродукція/творчість (яку буде описано нижче), оскільки категорія „вікторини” передбачає репродуктивне відтворення, а стратегії ґрунтуються на перетворювальній діяльності.

„Вікторина – форма інтелектуальної гри, де успіх досягається за рахунок найбільшої кількості правильних відповідей”(Ганічев, 30). „Стратегія – форма інтелектуальної гри, де успіх досягається за рахунок найбільш вірного планування учасниками своїх дій і вчинків” (Ганічев, 30). Стратегії Ю. Ганічева є, фактично, моделюючими іграми, адже проектуючи стратегію власної діяльності, дитина створює певні моделі дійсності, які намагається реалізувати у грі.

Стратегічний блок ігор автор поділяє на дві антагонізуючі категорії: сценарну та імпровізаційну. „У сценарній рольовій стратегії імпровізація допускається тільки у строгій відповідності до розробки гри, там розписується практично весь хід справи, ставляться чисельні обмежувальні рамки. Імпровізаційна стратегія тільки окреслює загальні положення і дає первісний поштовх подіям” (Ганічев, 31). Поділ за співвідношенням регламенту і імпровізації видається цілком правомірним, оскільки чіткіше визначає технологічні нюанси гри. Процентна частка імпровізації у грі тотожна процентній частці творчості, так як імпровізаційні ігри слід трактувати як вищий щабель творчих ігор.

Серед ділових ігор, найбільш поширених у професійному навчанні дорослих, методисти виділяють рольові, операціональні, управлінські, моделюючі, організаційні. Такий поділ потребує уточнення, оскільки кожен з вищезгаданих підвидів передбачає рольові установки і моделює діяльність. Термін „ділова гра” має вузьке семантичне забарвлення, відповідно, є дещо умовний. Гру доцільно трактувати як ділову у випадку, якщо моделюється певний технологічний процес, тобто відображається структура певної професії (урок - суд, театралізація). У такій грі повинні бути відображені з певною точністю професійні моменти. Семантично ширше поняття –


Сторінки: 1 2 3 4 5 6