Проблемний розгляд певної життєвої ситуації можна потрактувати як ігрову форму, якщо він передбачає рольові установки для учасників та трансформативне перенесення дії, події чи явища в інший – умовний вимір. Якщо учні дискутують з позиції обраної ролі та аналізують ситуацію в груповому спілкуванні з ігровим обрамленням (регламентом), то є підстави сприйняти такий АКС як міні-рольову гру. Подібні ігри, що часто виникають спонтанно (тому і ситуативні), мають певні плюси поруч з повноцінними моделюючими іграми, що потребують клопіткої підготовки. Момент імпровізації в ситуаційних іграх і невеликий часовий обсяг дозволяє частіше їх використовувати. „Звертання педагогів до таких способів діяльності у навчальному процесі і в позаурочний час, як мозкова атака, організаційно-діяльні ігри, обговорення евристичних ідей, життєвих ситуацій, соціально-психологічні тренінги, в які уведений рефлексивний компонент, стимулюють розвиток творчих здібностей дітей...” (Шубіна, 54)

І врешті, найдавніший і найбільш близький до мистецтва вид творчої рольової імітації становлять інсценізації, що сягають коренями у світ культових уявлень наших предків і в навчально-розвиваючому плані сягають свого апогею в сценічних імпровізаціях.

Не пов’язаний з поняттям імітації та усе ж не менш інтенсивний у плані інтелектуальної творчої активності вид ігрової діяльності становлять:

дослідницько-пошукові ігрові завдання;

ігри на розвиток уяви (асоціативні);

логічні ігри – ігри для формування логічних умовиводів.

Конструктивні, пошукові, дослідницькі форми віднесені до творчих, оскільки конструювання об’єкта гри власне і передбачає його перетворення: необхідність зламати стартову модель і утворити нову; пошук і дослідження не можливі без дивергентності мислення хоча б у висуванні гіпотез.

Заміна подачі готових знань пошуковими методами активізує мотивацію підлітка. „Школяр, що вивчає літературу, є літературознавцем, і для нього легше вивчати цей предмет, працюючи як вчений, а не засвоювати знання в готовій формі” (Пастушенко, 46).

Пошукові форми роботи імпонують підліткам, як віковій категорії, що перебуває в постійному пошуку, уможливлюють самостійне здобування знань та обов’язково передбачають ігрову атмосферу,, момент умовності, оскільки насправді діти не можуть бути вченими, літературознавцями, археологами. Тільки в ігровому ракурсі складне дослідження не злякає і не відштовхне школярів. Дослідницько-пошукові ігри ґрунтуються на репродуктивних знаннях, але вимагають складних перетворювальних мислительних операцій, тобто передбачають момент творення.

Творчої уяви та розвитку логіки вимагають інтерактивні кубування Г.С.Крамаренко (сенкан, зайва фігура). Дані форми передбачають перспективи використання при роботі над художніми твором. Формування логічних умовиводів важливе для трактування ідейної концепції твору, авторської позиції, оскільки не можливо цілковито заперечувати логічну зумовленість думок і суджень заради емоційної насиченості та стрункості художніх форм.

Серед розроблених Є.Заїкою вправ асоціативного порядку та логічних ігор для розвитку мисленнєвих процесів – ряд досконалих і корисних для формування діапазону уяви, художньої свідомості, почуття стилю і слова, гносеологічнихих теоретичних навичок. До прикладу, „закодувати предмет”, „закодований предмет”, „асоціативна парадигма”, „асоціативний ланцюжок”, „формування визначень”, „побудова системи причин”, „скорочення оповідання”. Ігри такого типу успішно може використовувати не лише шкільний психолог, а й вчитель - словесник.

Задля наочності та з огляду на ігрову тему дослідження зобразимо ігрову навчальну діяльність як розгалужене дерево, з урахуванням того, що ігровий інформаційний пласт ще не достатньо вивчений, вимагає доповнення і корекції, оскільки не всі ігрові модифікації потрапили в поле зору авторки (таблиця 2).

Дерево

Проте, групування ігрових літературних форм з точки зору видів діяльності – не єдиний вагомий класифікаційний фокус.

Інші класифікаційні дискурси

Поділ ігрових завдань з точки зору їх внутрішньої структури, технологічних закономірностей (тобто мова йтиме про розгляд різновидів ігрових завдань за типом організації) матиме такий вигляд:

А. За ступенем пізнавальної та операціональної самостійності, за кількістю задіяних гравців ігрові завдання, як і інші навчальні завдання, можуть виступати:

а) - колективними;

- груповими (робота в малих групах);

- індивідуальними;

б) - проводитись під керівництвом вчителя (організатора);

- передбачати опосередковане керівництво;

- проводитись учнями самостійно.

Дані терміни передбачають семантичну відмінність. Самостійна робота одного виду(наприклад: ребуси, криптограми, кросворди...) може пропонуватися усьому класу. Індивідуальність означає опрацювання певного завдання одним учнем, але не виключає керівництва вчителя.

Б. За внутрішньою ігровою структурою до широкого спектру форм роботи, що входять у поняття ігрова навчальна діяльність належать:

- власне ігри (навчальні методи, структурно викінчені, обумовлені спеціальними правилами і законами);

- ігрові завдання (вправи - термін В. Саюк) – навчальні вправляння з ігровим обрамленням, ігровими елементами;

- ігрові прийоми (дія, інструментовка).

Поняття ігровий прийом або ігрова дія запроваджує Юрій Азаров, описує застосування ігрового прийому у педагогічній практиці як засобу подолання психологічних бар’єрів у комунікації М. Кларин розділяє дидактичну гру та ігровий прийом, акцентуючи увагу на предметних відмінностях і різнопланових стратегічних особливостях даних форм. „Власне дидактичну гру слід відрізняти від ігрових прийомів у навчанні. Останні виступають як засіб спонукання, стимулювання дітей в різноманітних видах діяльності..., основний педагогічно значимий результат якої досягається неігровими засобами” (Кларин, 58). Ігровий прийом автор трактує як одиничну категорію, складову дидактичної гри. Сукупність ігрових прийомів, що „повністю чи переважаюче забезпечують досягнення дидактичної мети, набуває якості власне дидактичної гри” (Кларин, 58). Дидактична гра підпорядковує собі спектр ігрових прийомів та операціональних дій. Окрім того, Як уже було вище сказано, ігровий прийом екзистує поза навчальною грою як стимулюючий, активізуючий фактор в неігровому навчанні. Найбільш поширені ігрові прийоми (елементи) в початковій школі: поділ класу на команди, проведення фізкультхвилинок, змагальні моменти, ігрові переходи і т.д. Той же ігровий прийом часто використовується