Реферат на тему:

Лінгводидактичні основи вивчення стилістики

План

1. Завдання і зміст стилістики у шкільному курсі.

2. Лінгвістичні основи методики стилістики.

3. Психолого-педагогічні засади опрацювання стилістики.

4. Стилістичні вправи.

5. Функціонально-емотивний аспект при написанні творчих робіт.

6. Робота зі стилістичними помилками. Редагування.

1. Завдання і зміст стилістики у шкільному курсі

Шкільна програма охоплює різні розділи української мови. Центральне місце в ній займає граматика, яка розкриває учням закономірності розвитку мови, її структурної різноманітності. Але вивчення граматики ізольовано від інших розділів не дало б учням глибоких знань з рідної мови. Тому, поряд з граматикою, передбачено вивчення лексики, фонетики і стилістики.

Усі розділи шкільного курсу тісно пов'язані між собою. Цей взаємозв'язок виявляється і під час вивчення учнями стилів мовлення та їх ознак. Стилістична вправність учнів — необхідна умова високої культури мовлення. Тому в систематичному курсі української мови 5-11 класів стилістика вивчається поряд з лексикою, фонетикою та граматикою. Учень, що добре знає граматичний матеріал, але не вміє користуватися ним у певній мовній ситуації, не може вважатися грамотним. Мова учнів часто засмічується діалектизмами, жаргонізмами, канцелярськими штампами. Але навіть без цих дефектів грамотно побудована мова не буде правильною, якщо вона буде невиразною, млявою, позбавленою стилістичної вправності.

Свідоме і систематичне засвоєння матеріалу із стилістики — необхідна умова глибоких і стійких знань, що сприяють виробленню практичних навичок.

Кожний розділ шкільного курсу мови придатний для роботи із стилістики. Найбільш багаті стилістичними явищами лексика і граматика. Оскільки ці два розділи займають центральне місце у програмі 5-11 класів, то на їх матеріалі кожний учитель повинен розгортати роботу по виробленню в учнів стилістичних навичок. Але не можна пропускати нагоди для стилістичної роботи при вивченні інших розділів шкільного курсу. Так, під час опрацювання фонетики, яка в школі вивчається лише частково, теж є можливість для роботи над стилістичними явищами звукової системи мови. Оскільки учні одержують лише ті знання з фонетики, які необхідні для засвоєння основних правил орфоепії та орфографії, то робота із стилістики на уроках фонетики займатиме значно менше місця, ніж на уроках лексики чи граматики. Діюча програма з української мови для 5-11 класів передбачає ознайомлення учнів з літературною нормою та стилями мовлення. Зміст понять з лінгвістики, практичної стилістики забезпечує мінімум наукових знань, необхідних для формування умінь і навичок зв'язного мовлення. Робота над стилями мовлення, їх структурою, ознаками проводиться на уроках зв'язного мовлення '.

Однак ця робота буде повнішою і кориснішою, якщо проводитиметься в процесі вивчення усіх розділів шкільного курсу.

2. Лінгвістичні основи методики стилістики

Вихідними позиціями методики стилістики є діалектне розуміння мови як системно-структурної організації, засобу комунікації. Саме на цих позиціях ґрунтується теорія і практика вивчення стилів мовлення.

Вихідним для методики стилістики є суть самого предмета, його лінгвістична характеристика, обсяг і місце серед інших мовознавчих дисциплін, основні одиниці стилістики і стилістичні засоби.

Центральним поняттям стилістики є поняття стилю мовлення. Стиль —явище об'єктивної дійсності. Це слово часто вживається як звичайна назва. Пор.: стиль керівництва, стиль виховання, плавати стилем “брас”, одягатися в сучасному стилі та ін. Часто в мовленні слово «стиль» використовується у виразах, близьких до термінологічних: газетний стиль, офіційний стиль, високий стиль тощо.

Як термін слово стиль входить до термінології багатьох наук: лінгвістики, літературознавства, мистецтвознавства, але в кожній науці в нього вкладається своє поняття.

Така різноманітність значень — термінологічних і не-термінологічних—-у слові «стилі» робить його складним, а водночас цікавим для тлумачення і розуміння.

Питання характеристики стилю мовлення невід'ємне від визначення стилістики, яка узагальнює в собі риси всіх стилів мови. Більшість дослідників розглядає стилі як розгалуження загальнонаціональної на її функціональні різновиди.

3. Психолого-педагогічні засади опрацювання стилістики

Уміння — складне педагогічне поняття, яке означає здатність людини цілеспрямовано і творчо користуватися знаннями в процесі діяльності. Ця практична діяльність завжди спрямована на досягнення конкретної мети і звичайно здійснюється учнями на основі знань. Уміння — це знання в дії. Набуті учнями стилістичні вміння надалі сприяють поглибленню одержаних раніше знань і засвоєнню нових. З допомогою стилістичних умінь визначається обсяг підготовки учнів, рівень їх знань. Перелік стилістичних знань і умінь включено у шкільну програму. Уміння і навички — важливі складники структури і змісту навчання стилістики в 5-11 класах. Вони ґрунтуються на теорії навчальної діяльності школярів. Стилістика допомагає включити учнів у мовну ситуацію, яка створюється на уроці, і викликати в них потребу спілкуватися.

У методиці стилістики ще тільки намічається розв'язання питання про те, якими саме уміннями повинні оволодіти учні на уроках рідної мови, щоб їхнє мовлення було правильним, виразним і стилістично диференційованим.

Виділяючи стилістичні уміння й навички, необхідно враховувати специфіку самого предмета вивчення — рідної мови, її методологічну суть і характер процесу засвоєння, навчальної діяльності школярів.

В основі виділення стилістичних умінь і навичок мусить бути поділ мови на два види — мову і мовлення, оскільки, навчаючи дітей мови, її структури, учитель формує в них мовленнєві вміння. Мова й мовлення, як відомо,— це діалектична єдність, ціле, в якому жодна із сторін не може існувати і бути усвідомлена без іншої. Отже, при виділенні стилістичних умінь необхідно враховувати завдання стилістики мови, яка досліджує стилістичні засоби мови, і завдання стилістики мовлення, що розглядає мовні засоби з боку їх функціонування. Це дає можливість дослідникам виділити дві групи умінь і навичок: 1) уміння й навички, пов'язані із засвоєнням стилістичного забарвлення, або маркованих, засобів мови; 2)