Ю.К.Бабанський у цій групі методів виділяє такі: а) методи навчання за джерелами знань; б) логічні методи; в) методи продуктивного засвоєння знань; г) методи управління навчальною працею учнів.

3. Методи комплексного самоконтролю, саморегуляції, контролю навчальної діяльності та її результатів

Розрізняють три основні групи зазначених методів: методи процесуально-діяльнісного контролю, методи змістовно-цільового контролю, метод самоконтролю. До першої групи належать: спостереження і аналіз навчально-пізнавальних ситуацій, методи корекції і допомоги в самостійній роботі, методи взаємного редагування і рецензування виконаних робіт, метод рівневого аналізу засвоєння знань і формування умінь.

До методів змістовно-цільового контролю відносять: метод усної, метод письмової, метод лабораторно-практичної перевірки знань і умінь, метод спостережень за діяльністю учня, метод програмового контролю.

4. Методи активізації пізнавальної діяльності учнів

До методів активізації пізнавальної діяльності учнів належать ті, які в єдності з методами засвоєння знань і умінь, досвіду творчої діяльності та методами самоконтролю і контролю забезпечують оптимальну активність всіх учнів класу. Методи активізації пізнавальної діяльності належать до методів виховання застосовуваних у процесі організації інтенсивної навчальної діяльності.

Класифікацію методів активізації здійснюють за різними ознаками. За рівнем творчої самостійності виділяють такі основні підгрупи: методи, які забезпечують репродуктивну, частково творчу активність.

За характером впливу на розум, почуття і волю учнів з метою підвищення рівня активності використовуються: 1) загальні методи виховання; 2) методи цілепокладання і мотивації; 3) методи стимулювання в зоні близького розвитку особистості; 4) методи формування позитивних емоцій; 5)методи удосконалення міжособистісних відносин між учнями.

Застосування методів виховання з метою активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії підпорядковується насамперед загальним вимогам, що ставляться до педагогічного процесу. Серед них важливе значення мають мета, принципи і закономірності, рівень сформованості колективу і особистості, педагогічні умови для виховуваних в даний момент.

Методи цілепокладання і мотивації, спрямовані на формування соціально значущих цілей, мотивів, пізнавальних інтересів, ціннісних орієнтацій.

Серед зазначених методів слід виділити висхідний метод, який визначає, що процес формування цілі є внутрішнім для учня, індивідуалізованим. Тут учень на основі сформованих раніше ідей, наявного досвіду діяльності і поведінки, «випробуваних» радісних моментів і ситуацій легко приєднується до розв`язання сформульованих і переконливо обґрунтованих цілей. Метод використовується, коли логіка організації навчально-виховного процесу збігається з логікою розвитку особистості учня та між вчителем і учнем встановлюється відносини співдружності.

Методи формування позитивних емоцій, вольових якостей, досвіду емоційно-раціонального ставлення до навколишнього базується на тому, що кожна людина до певної міри “настроюється” на почуття інших, з якими спілкується, причому найчастіше підсвідомо. Методи емоційного впливу на учнів використовуються з метою активізації діяльності учнів в зоні близької ділової дії. Позитивні емоції сприяють підвищенню пізнавальної і трудової активності.

Література:

Галузинський В.М., Эвтух М.Б. Педагогыка. – К., 1996.

Лернер И.Я. Дидактические основы методов обучения. – М., 1981.

Педагогика / Под общ. ред. Ю.К.Бабанского. – М., 1988.

Педагогика / Под ред. С.П.Баранова. – М., 1976.

Педагогика школы / Под ред. Г.И.Щукиной. – 1977.

Савин Н.В. Педагогика. – М., 1978.

Харламов И.Ф. Педагогика. – М. 1997.