виховання. У першому написаному томі розглянуте питання про структуру сім'ї-колективу. «Я хотів... показати, – говорив письменник, – що для успішного виховання дитини сім'я повинна бути передусім колективом». Змістом другого тому повинні були стати проблеми політичного і морального виховання. У третьому томі був намір розглянути питання трудового виховання і вибору професії. І, нарешті, четвертий, заключний, присвячувався «найважливішому питанню, на жаль, досі не піднятому в педагогіці, питанню про те, як виховати людину, щоб вона була не тільки прекрасним працівником, не тільки хорошим громадянином, але щоб вона була ще щасливою людиною».
Можна лише пожаліти, що задум цей залишився незавершеним.
Найкраще про працю Макаренка можна сказати словами самого видатного педагога, процитувавши виступ А. С. Макаренко на Московському верстатобудівному заводі ім. Серго Орджонікідзе 9 травня 1938 р.:
“Товариші, я ніколи не думав раніше, що мені доведеться писати «Книгу для батьків», оскільки дітей власних у мене немає і питаннями сімейного виховання, мені здавалося, я займатися не буду.
Але по своїй роботі в трудових колоніях і в комунах за останні роки мені доводилося отримувати дітей-правопорушників, вже не безпритульних, а, головним чином, з сімей. Як ви самі знаєте, в цей час у нас безпритульних немає, але діти, потребуючі особливого виховання, в колоніях є, і в останні роки мені, головним чином, присилали таких дітей.
Тому я підійшов впритул до тих явищ, які є в нашій сім'ї. Мені довелося стикатися з такими випадками, коли в тому, що дитина вступила на злочинний шлях, винна сім'я, але в більшості випадків мені доводилося зустрічатися з іншими варіантами, коли важко було навіть розібратися – винна сім'я чи ні, коли неначе і сім'я хороша, і люди в сім'ї радянські, і дитина не погана, настільки не погана, що у мене вона ставала хорошою на інший день після прибуття. А ось і вона і сім'я страждає – їх життя зіпсоване.
Таким чином, я мимоволі повинен був задуматися над вихованням в сім'ї.
Останні два роки мені довелося виключно вже працювати з питань виховання в сім'ї і зайнятися дослідженням шляхів допомоги сім'ї в її виховній роботі. І от у мене нагромадилося дуже багато вражень, спостережень, досвіду, думок, і я, з великою, правда, несміливістю, прямо скажу, приступив до цієї книги.
Книга задумана в чотирьох частинах. Поки вийшла тільки перша частина.
Чому мені захотілося написати книгу в художній формі? Здавалося б, чого простіше взяти і написати – виховуйте так, дати певні ради. У невеликій такій книжечці дуже багато можна сказати. А якщо візьмешся писати художній твір, доводиться давати ілюстрації, багато часу і паперу тратити на опис дитячої гри, всяких розмов і т. д. Чому я це зробив? Уміння виховувати – це все-таки мистецтво, таке ж мистецтво, як добре грати на скрипці або роялі, добре писати картини, бути хорошим фрезерувальник або токарем. Не можна навчити людину бути хорошим художником, музикантом, фрезерувальником, якщо дати йому тільки книжку в руки, якщо вона не буде бачити фарб, не візьме інструмент, не стане за станок. Біда мистецтва виховання в тому, що навчити виховувати можна тільки в практиці на прикладі.
Зі мною працювали десятки молодих педагогів, які у мене вчилися. Я пересвідчився, що як би людина успішна не кінчила педагогічний вуз, як би вoна не була талановита, а якщо не буде вчитися на досвіду, ніколи не буде хорошим педагогом. Я сам вчився у більш старих педагогів, і у мене багато хто вчився.
Так і в сім'ї вчаться сини і дочки у батьків майбутній роботі виховання, часто навіть для себе непомітно, так що педагогічне мистецтво може передаватися за допомогою зразка, прикладу, ілюстрації. Тому я прийшов до переконання, що і «Книга для батьків» повинна бути написана у вигляді таких прикладів, у вигляді художнього твору.
Чому я боявся цієї теми? Тому, що ні в російській, ні в світовій літературі немає таких книг, так що нема в кого повчитися, як таку книгу писати. А взяти цю абсолютно нову тему з упевненістю, що ось я з нею справлюся, у мене такої сміливості не було. І все-таки я написав книгу, думав – від неї хоч маленька користь буде. Я постійно зустрічаюся з батьками і отримав біля півтори тисяч листів, причому в цих листах батьки дуже мало займаються критикою моєї книги, хвалять або лають її, а всі пишуть про своїх дітей – погані у них діти або хороші. І чому такі? Задають різні питання, власне, це не листування радянського читача і письменника, а листування батьків з педагогом.
І ось, по всіх цих листах і моїх численних зустрічах з батьками я бачу – наскільки це питання глибоке і важливе, і відчуваю свій обов'язок не залишати його. Погано буде далі написано або добре, читачі скажуть, можливо, я почну погано, але «лиха біда – початок», інший зробить потім краще.
У першому томі я нічому не повчав, а хотів тільки торкнутися питання про структуру сім'ї. У нас в педагогіці цього питання просто ніхто не зачіпав, а по тих численних прикладах, які я спостерігав, особливо вивчаючи дітей, що поступили до мене в комуну, я бачу, що питання про структуру сім'ї, про склад її, про характер має кардинальне значення.
Я вже писав в своїй книзі і зараз скажу, – через мої руки пройшло таких сімейних