Ефективним методом переконання є сугестія (від лат. навчання, навіювання). Сугестивний метод – це психологічний вплив однієї особи на іншу чи групу осіб, розрахований на безперечне сприйняття і прийняття слів, висловлених у них думок і волі.

«...навіяти яку-небудь думку – це означає навіяти віру в те, що ми можемо здійснити ці дії і здійснимо їх. Дуже часто навіювати дитині, що вона має такі неморальні якості чи легко може мати їх, означає змінити в цьому напрямку її моральну особистість. Якщо ви навіюєте дитині, як це, на жаль, нерідко роблять нерозумні вихователі, що вона зла, що вона лінива, що вона нерозумна, що вона вас ненавидить, то дитина справді вважатиме себе злою і виправдовуватиме цю думку про себе поведінкою; вона справді дивитиметься на себе, як на дурня і тому не візьметься ні за яку роботу, що вимагає розуму, вона справді, ненавидітиме вас і робитиме вам неприємності»

Основним засобом сугестивного впливу є слово. Несловесні фактори (жести, міміка) мають обмежені можливості навіюючого впливу.

У загальному плані навіювання можна визначити як психологічний вплив, який здійснюється за допомогою мови і немовних засобів і відрізняється зниженою аргументацією. Сугестатор відповідно до своїх цілей і намірів, використовуючи відповідні прийоми навіювання, «вводить» у психіку сугеренда ті чи інші установки, спрямовані на зміну психічної діяльності. Навіювання застосовується сугестатором при зниженому рівні усвідомлення і критичності, регулює і стимулює психічну і фізичну активність, яка реалізується при тому чи іншому рівні автоматизму.

Сучасний педагог, здійснюючи виховний вплив, повинен певною мірою володіти всіма способами впливу на особистість, у тому числі і методами, пов'язаними з психікою. Це пояснюється тим, що елементи навіювання беруть участь у кожному акті навчально-виховного процесу. Особливо зріс інтерес до проблем використання навіювання з метою навчання і виховання останніми роками. Тому виникла нова галузь науки про застосування навіювання в педагогічному процесі – сугестопедія.

Педагог-практик нині повинен уміти використовувати різні види навіювання: пряме педагогічне навіювання (команда, наказ, навіювання-настанова), опосередковане педагогічне навіювання, самонавіювання, релаксопедію з метою морального виховання і в дидактичних цілях. Суть їх докладніше розкривається в навчальному посібнику І. А. Зязюна «Основи педагогічної майстерності» (К., 1987).

Пряме педагогічне навіювання характеризується тим, що слово педагога, виражене в імперативній формі, без аргументації, зумовлює відповідну «виконавчу» поведінку учнів. Найчастіше воно використовується як заохочувальний засіб. Це навіювання-настанова типу: «Ви повинні завжди бути чесними і правдивими». «Та ти ж прекрасний хлопчик, можеш і вчитися добре», «Ти тільки повір у свої здібності, повір і легко подолаєш труднощі», «Запам'ятай, цього робити не можна», «Я переконаний, що лише тобі під силу це завдання».

Слід пам'ятати, що подібний спосіб навіювання може мати і негативний результат впливу: часто висловлена педагогом певна форма незадоволення вчинками учня навіює йому відчуття неповноцінності. Наприклад: «Ну, я бачу, ти вже не зможеш виправитись», «Ти, як завжди, впертий і говориш тільки дурниці». Отже, наперекір своєму бажанню педагог може навіяти учневі небажаний стан.

Опосередковане навіювання розраховане також на безперечне прийняття інформації, але саме повідомлення подається не в наказовій формі, а у вигляді розповіді, опису якого-небудь випадку чи натяку, які сприймаються школярем і впливають на його поведінку.

Опосередковане навіювання більше сприймається школярем, ніж пряме. Вихованці, як писав А. С. Макаренко, не люблять спеціальних педагогічних процедур, а тим більше не люблять, коли з ними безперестанку говорять про користь виховання, моралізуючи кожне зауваження.

Переконувати можна і на основі конкретного прикладу. Тому приклад найчастіше розглядається як допоміжний метод переконання. Вони часто бувають взаємопов'язаними і допомагають одне одному.

Метод прикладу – це спосіб, який використовується для наслідування. Наслідування формує в дітей дії нового типу, як співвідносні в загальних рисах з ідеалом, так і оригінальні дії, аналогічні провідній ідеї прикладу. Наслідування посилюється механізмами переконуючого характеру (самопереконання, самонавіювання).

У механізмі наслідування можна виділити три етапи.

На першому етапі в результаті сприйняття конкретної дії особи в школяра виникає суб'єктивний образ цієї дії, бажання чинити так само.

Другий етап є зв'язуючою ланкою між прикладом для наслідування і наслідувальними діями.

На третьому етапі відбувається синтез наслідувальних і самостійних дій, на які активно впливають життєві і спеціально створені виховні ситуації.

Хорошому потрібно вчитися три роки, а поганому – однієї години досить.

Звичайно, приклади для наслідування бувають позитивні і негативні.

Виховуючі приклади – це позитивні літературні герої, приклад відомих сучасників – героїв праці, війни, космосу, діячів науки і культури і т. п. Приклади, доступні для наслідування, оточують дитину і дома, і в школі. Це старші брати і сестри, батьки, дідусі і бабусі, вчителі, однолітки і старші школярі. На жаль, нерідко прикладом для наслідування є негативні дії людей, що оточують школяра.

Один добрий приклад кращий, ніж сто слів.

Як протидіяти згубному впливу негативних прикладів на особистість?

Ізолювати її від навколишнього середовища? Це означає виховати дитину в тепличних умовах. Але ж жити їй доведеться у звичайних, не пристосованих до життя умовах, що призведе до того, що навіть колючки вона буде сприймати за бутони квітів.

Принизити авторитет прикладів, що негативно впливають? Але їхній вплив досить заразливий у процесі наслідування. Він, як хвороба, створює зони ураження в свідомості особистості, що важко піддаються лікуванню.

Відволікти? Захоплення (хобі) характерні для підліткового й юнацького віку. В окремих випадках вони набувають одностороннього патологічного