Готових рецептів, звичайно, немає. Кожному педагогу властивий свій підхід у розв'язанні цих важких життєвих завдань. Основними дороговказами на важкому шляху творчого пошуку можуть бути вивчення, мотивація, передбачення, профілактичне застереження.

Отже, одним із методів стимулювання є метод прикладу. Приклад – виховний метод великої сили. Його вплив базується на відомій закономірності: явища, які сприймаються зором, швидко і без труднощів відбиваються у свідомості, тому, на противагу словесним впливам, не потребують ні розкодування, ні перекодування.

На першому етапі на основі сприйняття конкретного прикладу виникає суб’єктивний образ цього прикладу, бажання наслідувати його; на другому – діє зв’язок між прикладом для наслідування і поведінкою вихованця; на третьому – здійснюється синтез наслідуваних і самостійних дій і вчинків. Джерела для наслідування є різні: товариші, батьки, вчителі, літературні герої.

Виховні функції прикладу теж є різні: він може служити педагогу для конкретизації того чи іншого теоретичного положення; на прикладі можна довести істинність певної моральної норми; приклад є переконливим аргументом; приклад може спонукати до певного типу поведінки. Особливість виховного впливу прикладу полягає в тому, що він діє своєю наочністю і конкретністю. І чим ближчий і зрозуміліший учневі приклад, тим більша його виховна сила.

Використання прикладу у вихованні вимагає вікових та індивідуальних особливостей учнів. Так, в роботі з підлітками і учнями старших класів мають на увазі, що вони не сліпо наслідують приклад, а критично ставляться до пропонованого їм зразка. Але своєрідний життєвий досвід призводить до того, що вони іноді наслідують не те, що гідне такого наслідування.

Одним із недоліків виховання на позитивному прикладі, який досить часто спостерігається в школі, є поверхове розкриття окремими вчителями суті прикладу, яке полягає в простому перелічування позитивних героїв художніх творів, кінофільмів, кращих учнів. Досвід переконує, що є потреба більш детально розкривати пропонований приклад для наслідування, образно показувати його позитивні якості, викликати в учнів захоплення ними, бажання наслідувати їх.

Негативні приклади використовуються, зокрема тоді, коли йдеться про правове, антиалкогольне виховання, щоб показати недоцільність наслідування певних конкретних явищ. Прийоми виховання на негативному: громадський осуд негативних проявів у житті класу чи школи; розвінчання негативного, коли не всі розуміють його суть; протиставлення аморальним вчинкам кращих зразків високої моральної поведінки; розкриття на конкретних і відомих учням прикладах наслідків аморальної і асоціальної поведінки; організація школярів на боротьбу з проявами морального зла.

При використанні методів цієї групи необхідно:

а) під час формування конкретних світоглядних понять, поглядів і переконань враховувати “базу”, яка вже сформована у вихованців;

б) у процесі переконання впливати не тільки на розум, а й на емоційну сферу вихованців;

в) враховувати переконаність самого педагога;

г) наводити дітям приклади близькі, і зрозумілі їм;

д) домогтися, щоб учні не тільки розуміли вихователя, а й погодились з ним.

Особистий приклад батьків як головний метод сімейного виховання, порівняно з усіма іншими методами і засобами, має найбільший вплив, як у позитивному, так і в негативному плані. Наслідуючи батька і матір, дитина засвоює сімейні традиції, цінності, стосунки, оцінки. Зараз, за умов матеріального розшарування суспільства, від батьків залежить не лише матеріальний стан, а й ставлення до життя. Батькам не слід моралізувати навколо політики, релігії, висловлювати своє невдоволення навколишня – дитина чуйно вловлює їхню справжню позицію, поділяє характерні ознаки сімейного побуту.

Вирішальну роль у сімейному вихованні має власна поведінка дорослих. А. Макаренко з цього приводу зазначав: “Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи повчаєте її, чи караєте її. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтесь, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте чи сумуєте, читаєте газету – все це має для дитини велике значення.” Тому вимогливість і контроль за кожним своїм кроком мають бути у дорослих на першому плані, бо неможливо сформувати повноцінну особистість, не даючи їй позитивного прикладу для наслідування. Адже тільки особистість може впливати на особистість, тільки характером можна формувати характер. Тут доречно знову пригадати слова А. Макаренка, який зазначав, що головні основи виховання закладаються до п’яти років; після п’яти років вже буде перевиховання, а перевиховувати набагато складніше, це доведено практикою.

Родинне виховання – справа дуже серйозна. Тому батьки, які хочуть по-справжньому виховати дітей, повинні мати в їхніх очах авторитет. Авторитет має бути істинним, щирим, базуватися на правильній організації сімейного життя, де не може бути дрібниць, бо все є важливим. Батьківський авторитет має ґрунтуватись на загальній ерудиції й обізнаності, відповідальності в усьому, зацікавленості справами дітей тощо. А. Макаренко закликав батьків весь час стежити за своєю мовою, діями, вчинками, щоб не допускати негативних життєвих чинників, які можуть негативно вплинути на виховання дітей. На питання, звідки береться авторитет, як його правильно організувати, педагог відповідав, що насамперед батькам не треба ставити перед собою таку спецмету, як створення авторитету, який в свою чергу буде добиватися слухняності дітей. “Авторитет і слухняність не може бути метою. Мета може бути тільки одна – правильне виховання.”. Тим більше, говорив педагог, штучно створений, надуманий авторитет не є дієвим, він