Самий смисл авторитету в тому й полягає, що він не потребує ніяких доказів, що він сприймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність, яка видна так би мовити простим дитячим оком.

Батько й мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Часто доводиться чути запитання – що робити з дитиною, коли вона не слухає? Ось це саме “не слухається” і є ознакою того, що батьки її очах не мають авторитету.

Ті батьки, в яких діти “не слухаються”, схильні іноді думати, що авторитет дається від природи, що це – особливий талант. Якщо таланту не має, то нічого зробити не можна, залишається тільки позаздрити тому, у кого він є.

Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований в кожній сім’ї, і це навіть не дуже важка справа.

На жаль трапляються такі батьки, які організовують такий авторитет на фальшивих основах. Вони прагнуть, щоб діти їх слухались, це їхня мета. А насправді – це помилка. Авторитет і слухняність не може бути метою. Дитяча слухняність може бути одним із шляхів до правильного виховання. Саме ті батьки, які про справжню мету виховання не думають, добиваються слухняності заради слухняності. Якщо діти слухняні – батькам живеться спокійніше. От оцей саме спокій ї є їх справжньою метою. На перевірку завжди виходить, що ні спокій, ні слухняність не зберігаються довго. Авторитет, побудований на фальшивих основах, тільки дуже короткий час допомагає, скоро все руйнується, не залишається ні авторитету, ні слухняності. Буває й так, що батьки добиваються слухняності, але всяка інша мета виховання занедбана: виростають, правда, слухняні, але слабкі діти.

Є багато видів такого фальшивого авторитету.

Авторитет придушення. Це – найстрашніший вид авторитету, хоч і не найшкідливіший. Найчастіше такий авторитет має батько. Якщо батько вдома завжди гарчить, завжди сердитий, за кожну дрібницю вибухає громом, при кожній слушній чи неслушній нагоді хапається за палицю або ремінь, на кожне запитання відповідає грубістю, за кожну провину дитину карає, – то це і є авторитет придушення. Такий батьківський терор тримає у страху всю сім’ю, не тільки дітей, але й матір. Він завдає шкоди не тільки тому, що залякує дітей, але й тому, що робить матір нульовою істотою, яка здатна бути тільки служницею. Не треба доводити, наскільки шкідливий цей авторитет. Він нічого не виховує, він тільки привчає дітей якнайдальше триматися від страшного татуся, він породжує дитячу брехню та людське боягузтво, і водночас виховує в дитині жорстокість. Із затурканих і безвольних дітей виходять потім або нікчемні люди, або самодури, які все своє життя мстять за придушене дитинство. Цей найдикіший вид авторитету буває тільки у некультурних батьків, і останнім часом, на щастя, вимирає.

Авторитет віддалі. Є такі батьки, та й матері, які серйозно переконані: щоб діти слухалися, треба з ними лише розмовляти, якнайдальше триматися, зрідка тільки виступати у вигляді начальства. Особливо любили цей вид у деяких старих інтелігентних сім’ях. Тут часто в батька буває який-небудь окремий кабінет, з якого він появляється коли-не-коли, немов первосвященик. Обідає він окремо, розважається окремо, навіть свої розпорядження по ввіреній йому сім’ї він передає через матір. Бувають і такі матері: у них своє життя, свої інтереси, свої думки. Діти перебувають у віданні бабусі або навіть домашньої робітниці. Нічого й говорити, що такий авторитет не дає ніякої користі, і таку сім’ю не можна назвати справжньою сім’єю.

Авторитет чванства. Це особливий вид авторитету віддалі, але, мабуть, ще шкідливіший. У кожного громадянина нашої держави є свої заслуги. Але деякі люди вважають, що вони найбільш заслужені, найважливіші діячі, і показують цю важливість на кожному кроці, показують і своїм дітям. Вдома вони навіть більше бундючаться та надуваються, ніж на роботі, вони тільки й роблять, що говорять про свої достоїнства, вони звисока ставляться до інших людей. Буває дуже часто, що вражені таким виглядом батька починають чванитися й діти. Перед товаришами вони виступають не інакше, як з хвастовитим словом, на кожному кроці повторюють: мій тато – начальник, мій тато – письменник, мій тато – командир, мій тато – знаменитість. У цій атмосфері зарозумілості поважний тато вже не може зрозуміти, куди йдуть його діти і кого він виховує. Трапляється такий авторитет і в матері: яке-небудь особливе плаття, важливе знайомство, поїздка на курорт – все це дає їм підставу для чванства, для відокремлення від інших людей і від власних дітей.

Авторитет педантизму. В цьому випадку батьки більше звертають увагу на дітей, більше працюють, але працюють як бюрократи. Вони переконані, що діти повинні кожне батьківське вислухувати з трепетом, що їхнє слово – це святиня. Свої розпорядження вони дають холодним тоном, і, раз воно дане, то негайно стає законом. Такі батьки найбільше бояться, щоб діти не подумали, що тато помилився, що тато – людина не тверда. Якщо такий тато сказав: “Завтра буде дощ, гуляти не можна”, то хоч би завтра була і добра погода, однаково вважається, що гуляти не можна. Татові не сподобалась яка-небудь кінокартина, він взагалі заборонив дітям ходити в кіно, в тому числі