Авторитет резонерства. Тут батьки буквально заїдають дитяче життя нескінченними повчаннями та повчальними розмовами. Замість того, щоб сказати дитині кілька слів навіть і в жартівливому тоні, батько садовить її проти себе і починає нудну і надокучливу промову. Такі батьки певні, що в повчаннях полягає головна педагогічна мудрість. У такій сім’ї завжди мало радості та усмішки. Батьки щосили намагаються бути доброчесними, вони хочуть в очах дітей бути непогрішними. Але вони забувають, що діти – це не дорослі, що у дітей своє життя і треба це життя поважати. Дитина живе емоційніше, палкіше, ніж дорослий, вона менше всього вміє розмірковувати. Звичка мислити повинна приходити в неї поступово і досить повільно, а постійні просторікування батьків, постійне їх пиляння й балакучість проходять майже безслідно для їх свідомості. В резонерстві батьків діти не можуть побачити ніякого авторитету.

Авторитет любові. Це в нас найпоширеніший вид фальшивого авторитету. У багатьох батьків переконання: щоб діти слухались, треба, щоб вони любили батьків, а щоб заслужити цю любов, необхідно на кожному кроці показувати дітям свою батьківську любов. Ніжні слова, нескінченні поцілунки, пестощі, признання сиплються на дітей у надмірній кількості. Якщо дитина не слухається, її питають: «Значить, ти тата не любиш?» Батьки ревниво стежать за виразом дитячих очей і вимагають ніжності й любові. Часто мати при дітях розповідає знайомим: «Він страшенно любить тата і страшенно любить мене, це така ніжна дитина…»

Така сім’я настільки занурюється в море сентиментальності і ніжних почуттів, що вже нічого іншого не помічає. З уваги батьків випадає багато важливих дрібниць сімейного виховання. Дитина все повинна робити з любові до батьків.

У цій лінії багато небезпечних місць. Тут виростає сімейний егоїзм. У дітей, зрозуміло, не вистачає сил на таку любов. Дуже скоро вони помічають, що тата і маму можна як завгодно обдурити, тільки треба це робити з ніжним виразом. Тата і маму можна навіть залякати, досить лише надутися, й показати, що любов минає. Змалку дитина починає розуміти, що до людей можна підлещуватися. А через те, що вона не може любити так само сильно й інших людей, то підлещується до них вже без ніякої любові, з холодним і цинічним розрахунком. Іноді буває, що любов до батьків зберігається надовго, але всі інші люди розглядаються як сторонні і чужі, до них немає симпатії, немає відчуття товариства.

Це дуже небезпечний вид авторитету. Він вирощує нещирих і брехливих егоїстів, і дуже часто першими жертвами такого егоїзму стають саме батьки.

Авторитет доброти. Це найнерозумніший вид авторитету. В цьому випадку дитяча слухняність також організовується через дитячу любов, але вона викликається не поцілунками та ласкавими словами, а поступливістю, лагідністю, добротою батьків. Тато або мама виступають перед дитиною в образі доброго ангела. Вони все дозволяють, їм нічого не жаль, вони не скупі, вони чудові батьки. Вони бояться всяких конфліктів, вони люблять сімейний мир, завжди ладні чим завгодно пожертвувати, аби тільки все було гаразд. Дуже скоро в такій сім’ї діти починають просто командувати батьками, батьківське непротивлення відкриває найширший простір для дитячих бажань, примх, вимог. Іноді батьки дозволяють собі невеликий опір, але вже пізно, в сім’ї вже створився шкідливий досвід.

Авторитет дружби. Досить часто ще діти не народилися, а між батьками вже є договір: наші діти будуть нашими друзями. Взагалі це, звичайно, добре. Батько і син, мати і дочка можуть бути друзями і повинні бути друзями; але все-таки батьки залишаються старшими членами сімейного колективу, і діти все-таки залишаються вихованцями. Якщо дружба досягне крайніх меж, виховання припиняється і починається протилежний процес: діти починають виховувати батьків. Такі сім’ї іноді доводиться спостерігати серед інтелігенції. В цих сім’ях діти називають батьків Петьком або Маруською, сміються з них, грубо обривають, повчають на кожному кроці, ні про яку слухняність не може бути й мови. Але тут немає і дружби, бо ніяка дружба не можлива без взаємної пошани.

Авторитет підкупу – найбільш аморальний вид авторитету, коли слухняність просто купується подарунками та обіцянками. Батьки, не соромлячись, так і кажуть: будеш слухняним, куплю тобі коника, будеш слухатися, підемо в цирк.

Зрозуміло, в сім’ї теж можливе певне заохочення, щось подібне до преміювання; але ні в якому разі не можна дітей преміювати за слухняність, за добре ставлення до батьків. Можна преміювати за добре навчання, за виконання якоїсь справді важкої роботи. Але і в цьому разі не можна наперед оголошувати премію і підштовхувати дітей в їх шкільній або іншій роботі спокусливими обіцянками.

Це є кілька видів фальшивого авторитету. Крім них є ще багато інших видів. Є авторитет веселості, авторитет ученості, авторитет “хлопця-друзяки”, авторитет краси. А буває часто і так, що батьки взагалі не думають ні про який авторитет, живуть як-небудь, як попало і як-небудь тягнуть волинку виховання дітей. Сьогодні батько нагримав і за дурницю покарав хлопчика, завтра він признається йому в любові, післязавтра