Відомо, що немає однакових сімей, однакових батьків. Отож сім'ї з різними мікрокліматами, виховними можливостями по-різному впливають на становлення особистості дитини, її соціалізацію.

Прикладом родинно-сімейного виховання з позиції педагогічної доцільності можна вважати типологію сімейного середовища, яку запропонував Я.Корчак у книзі "Як любити дитину". В основу її покладено характерні ознаки родинного середовища та реакцію на нього дитини. Педагог класифікує 4 типи середовищ: догматизму, ідейне середовище, задоволення життям та середовище успіху і кар'єри.

На характер дитини, її емоційно-пізнавальні структури великий вплив має психологічний клімат сім'ї. Її нестабільність, конфліктні ситуації можуть спровокувати патологічний розвиток характеру дитини. Саме за таких умов вона набуває негативного досвіду спілкування, оскільки постійно є їх свідком і відчуває на собі ворожі, недружелюбні стосунки між батьками і, що не менш актуально, – втрачає віру (оскільки не має такого досвіду і розуміння) в можливість існування дружніх і ніжних взаємин. До цієї проблеми у своїх дослідженнях звертався також В. А.Сисенко у праці "Супружеские конфликты" (Сысенко В. А. Супружеские конфликты. – М., 1989).

Суть негативного досвіду для дитини, яка проживає в конфліктній сім'ї, полягає в тому, що вона зростає в неузгоджених вимогах батька й матері. Отриманий досвід з часом дає змогу їй маніпулювати ними, а сама дитина часто залишається бездоглядною і безконтрольною, не засвоює багатьох загальноприйнятих моральних норм. Суперечливі умови виховання впливають на психіку дитини, отже зростає ризик нервово-психічних захворювань, знижується здатність дитини до адаптації, вона часто перебуває під впливом (або дією) сильної психологічної травми або під впливом негативних емоцій. Не менш негативним наслідком є і те, що у дитини формуються суперечливі почуття до своїх батьків, інколи ворожі до одного з них.

У дитячій психіатрії (Г. Є. Сухарєва) формування агресивно-захисного типу поведінки дітей із підвищеною збудженістю також пов'язують із суперечливим і принижуючим вихованням у сім'ї, а формування пасивно-захисного типу поведінки, для якого характерні загальмованість, невпевненість і залежність, – із деспотичним (жорстоким) вихованням.

У цілому проблема педагогічної доцільності змісту, форм і методів сімейного виховання залишається актуальною практично для кожної сім'ї, оскільки батьки завжди стоять перед вибором того, що і як робити зі своєю дитиною. Інша справа – не кожний із них знає і має те, з чого можна вибирати; не кожний докладає зусиль до пошуку оптимальних варіантів особистісної й особистісно зорієнтованої поведінки, намагається аналізувати виховні ситуації та результати своєї виховної діяльності, щоб у майбутньому не повторювати допущених помилок; не кожний дослухається до порад фахівців, чужого позитивного досвіду та намагається виявляти творчість у користуванні методами впливу. Як результат, у повсякденному житті зустрічаються численні приклади педагогічне недоцільного поводження з дітьми.

Особливо впливає на нервову систему дитини, на становлення її як особистості нестабільність або напруженість сімейного середовища. В.М.Сатир виділяє такі типи сімей:

1) домінуючий чоловік – підвладна дружина;

2) домінуюча дружина – підвладний чоловік;

3) відкрита боротьба або співробітництво;

4) ізоляція.

Дитині у такій системі взаємин місця немає. Тим часом, як батьки доводять один одному, хто з них має більше право "керувати" сім'єю, дитина залишається наодинці зі своїми проблемами. Тому доречно в плані педагогічної доцільності звернути увагу на дитячо-батьківські стосунки, які теж мають свої варіації: "батько-дитина", "мати-дитина", "мати-дитина-батько". Це так звані соціальні структурні типи сімей. У таких же номінаціях можуть бути представлені і психологічні типи сімей. Наприклад, у стосунках матері і дитини (вони найтісніші і природні для дитини дошкільного віку) спостерігаються такі варіанти:

1) повне присвячення себе дитині, відмова від власних потреб і задоволень;

2) пристосування матері до потреб дитини;

3) відчуття материнського обов'язку за відсутності емоційної близькості з дитиною;

4) неадекватність вимог віковим можливостям дитини та рівню її розвитку, непослідовність вимог.

Навіть у молодих сім'ях спостерігаються такі варіанти стосунків матері і дитини, за яких відчувається:

а) домінування матері. Домінуюча мати, як правило, відхиляє пропозиції дитини, а дитина підтримує волю матері;

б) домінування дитини. Мати погоджується з дитиною з різних причин: щоб не ускладнювати собі життя її можливими істериками; прийняти "позицію жертви"; підтримувати культ дитини; мати змогу довести їй її слабкість тощо.

Подібні стилі, види і способи поведінки батьків та дітей виникають тоді, коли ставлення батьків до дитини є наслідком деструкції сім'ї за одним типом: відсутності будь-якої організуючої функції чоловіка-батька в структурі сімейних стосунків і замикання всієї системи психологічних зв'язків матері тільки на дитині. Перенавантаження емоційної сфери провокує деформацію стосунків.

Враховуючи досвід відомих педагогів (К. Д. Ушинського, А. Макаренка та ін.) я провела бесіду з батьками про доцільність і необхідність правильного родинного виховання, а також про способи і методи, за допомогою яких можна цього досягти. При цьому увага зверталася на потребу повернення до традиційного українського родинного виховання. Матеріал для бесіди взято у книзі Стельмаховича Г.Н. “Українська родинна педагогіка”. Зокрема увагу було звернуто на наступне.

Серед усіх надбань людини найбільшу цінність має добре виховання, одержане в дитинстві