Визначення провідних завдань родинного виховання має принципово важливе значення, оскільки, по-перше, робить виховний педагогічний вплив на дітей у сім'ї чітким і цілеспрямованим. Без них воно було б, як віз без дишла чи автомобіль без керма. Конкретне визначення виховних завдань батьків, по-друге, потрібне для усунення плутанини у цій важливій галузі родинно-побутової культури, зумовленої проповідуванням надуманих догм. І по-третє, цим позбудемося кон'юнктурності у батьківській педагогіці, що постійно переслідувала її протягом цілого ряду десятиліть, тобто стабілізуємо його і водночас динамізуємо, направивши до руху у відповідне русло.

Якщо говорити коротко, то завдання домашньої педагогіки можна визначити так: виховання повинно зробити людину здатною до осягнення її призначення. Природа та суспільне призначення людини – ось основа її доброго виховання. У функціональному відношенні цю мудру заповідь народної педагогіки уявляємо собі як олюднення особистості та підготовку її до життя, реалізацію її особистісного виявлення. Підставою для такого висновку служить те, що традиційна батьківська педагогіка є не що інше, як педагогіка життя. Тут ніколи не виникала ота штучно надумана проблема «посилення зв'язку педагогіки з життям», навколо якої не раз здіймався шумний галас, бо процес виховання у трудовій сім'ї майже нічим не відрізнявся від реальної життєвої діяльності самої родини та громади. У цьому саме і полягає основна дійова сила й достоїнство народної педагогіки. А ще наш висновок ґрунтується на філософії народного розуміння покликання людини, її природного права на життя та повну реалізацію себе в ньому. .Тому й головний девіз української етнопедагогіки «Дивись, не забудь: людиною будь!» сприймається нами цілком вмотивованим. Людина – найцінніше, що є на землі. «Голос людський – голос божий» , – кажуть у народі. А звідси й резюме: «Нехай буде, як скажуть люди», «Попереду людей не біжи, а від людей не відставай», «Скільки люда – стільки чуда», «Які люди, таке й життя буде», «Як люди, так і ми». Вислів «З нього (неї) вийдуть люди» – основне кредо народної педагогіки й виявлення її виховного оптимізму. «Будуть (вийдуть) люди» означає, що сформується хтось із позитивними якостями. Сюди прилягають й інші вислови з української етнопедагогіки типу:

«Вважати за людину» – поважати кого-небудь, рахуватися з кимсь, «добра людина» – та, що доброзичливо, чуйно ставиться до інших; «як у людей» – такий, як належить; «відчувати себе людиною» – проявляти свою людську гідність; «віра в людину» – впевненість у позитивних якостях людської вдачі; «зробити людиною» – навчити когось, допомогти зайняти гідне місце в суспільстві.

То ж подбаймо, шановні батьки та вчителі, щоб наші діти й учні завжди були людьми і ніколи не втрачали людської гідності, завжди пам'ятали, що людина є саме та істота, яка репрезентує собою найвищий ступінь розвитку живих організмів, тобто вона є найвищою з усіх земних істот. Привернути увагу дітей до самої сутності людини можемо через народні загадки, яких на цю тему в українській етнопедагогіці дуже багато, як, наприклад:

1. Стоїть дуб, на дубі гай, під гаєм моргай, під моргаєм кліпун, під кліпуном дивун, під дивуном сопун, під сопуном хопун, під хопуном трясун.

2. Хто вранці ходить на чотирьох ногах, удень на двох, а ввечері на трьох?

У контексті нашої розмови може виникнути питання про термін «нова», «справжня людина», який ще донедавна переважав майже в усіх публікаціях з радянської педагогіки. Не будемо вдаватися у подробиці, чому так сталося, а в свою чергу запитаємо: «А чи людина може бути несправжня? Виходить, що штучна? Хіба що робот? Але ж він не людина». То ж і висновок робимо однозначний: термін «справжня людина» – ходульний, надуманий, фальшивий. До того ж він небезпечний, авантюрний, антигуманний, бо возвеличує одних людей («справжніх», «нових») за рахунок приниження інших, ділячи людей на високо- і низькосортних. Очевидно, він був підладований під «класову боротьбу», «викриття» «ворогів народу» та «дисидентів», «світлі вершини» тощо. То чи не час відмовитися від цього лукавого терміна раз і назавжди? На щастя, наші лексикографи цей псевдонауковий термін у словники української мови не внесли. Справді, а хіба бути просто людиною замало?

«Яке глибоке щастя – жити, бути гідним імені людини», – писав М. Т. Рильський. Право на життя – є священним правом кожної людини. П'ята заповідь Божа «Не убий!» становить наріжний камінь людяності, бо ніхто не сміє чинити замах на людське життя.

Навіть сам його власник, оскільки нікому не вільно убити самого себе прямо та самовладне. За християнським звичаєм тих, хто скінчив життя самогубством, хоронили за цвинтарною межею. Накладати руки на себе – великий гріх! То ж утверджувати віру в життя, підносити людський оптимізм – один із провідних обов'язків родинної педагогіки, як і те, щоб підготувати дітей і молодь до життя. Адже життя людини дуже складне, воно містить не тільки радощі, а й труднощі, всілякі перепони, суперечності та прикрі несподіванки, або, як кажуть, «жорстокі удари долі». Про це йдеться, як вже зазначалося, в цілому ряді українських прислів'їв і приказок типу: «Вік звікувати –