Заклопотаність, похмурість батьків, наказовий тон – усе це озивається в серці дитини болем, страхом, втратою почуття безпеки, усвідомленням своєї непотрібності батькам.

У багатьох батьків виникає природне запитання: «А як же з авторитетом батьків?» У домінаторній, тоталітарній сім'ї авторитет батьків ототожнюється з засобами насильства над дітьми, демонстрацією своєї переваги над ними. Батьки іменем авторитету допускають значну нетактовність стосовно дітей, сварячись на них у присутності незнайомих людей, вихваляючись їхніми успіхами. А чого соромитись? Адже діти – наша власність, наші раби. Вони й так будуть завжди любити нас.

Зловживаючи своєю владою, батьки визначають, що має цікавити дитину, дозволяють або забороняють, не питаючи навіть думки дитини. «Що вона там може розуміти?», «Ми ж краще знаємо, в чому для неї користь і щастя».

Про повагу до занять дитини й зовсім не доводиться говорити. Часто батьки відривають дитину від її занять для домашніх справ, вважаючи, що уроки можуть зачекати. А вже гра – це зовсім несерйозно. Головне не галасувати, не забруднитися, не швендяти по калюжах....

Пригадую одну сім'ю. Телевізор для дорослих був набагато важливішим, ніж справи онуки. Тому приготування уроків перетворювалося на щоденне знущання. Дівчинка повинна була робити уроки.в куточку, за виділеним для цього краєчком обіднього столу під гучний акомпанемент телевізора. Чи можна дивуватися, що вона завжди прагнула на вулицю, подалі від «комфортної» домашньої атмосфери?

І що ж дитина? Як вона почуваєтсья, коли ми зловживаємо владою? Виявляється, наша авторитарність не робить дитину щасливою. Починається все з того, що малюк перестає радіти приходу дорослого. Навпаки, у нього псується настрій, він ховається, стає несміливим, боязким. Раптом ми дізнаємося, що наша дитина збрехала. Ми лякаємося. Замислюємося: «Звідки це?» А це ж і є перший наслідок незрозумілого і несправедливого покарання. Рветься нитка довіри між дітьми і батьками. Пам'ятаю, як страждала мати моєї близької подруги. Усіма важливими секретами її доч-

ка ділилася не з нею, а з одноліткою, своєю подругою. Така благополучна, зразкова дівчинка. Чому? А дівчинка, можливо, боялася наштовхнутися на неделікатність, висміювання.

Як же так виходить, що, бажаючи дітям любові і добра, ми часто залякуємо їх, принижуємо, ізолюємо? Що робити, якщо це вже трапилось? Як виправити помилку? Чи не втратимо ми авторитет у наших дітей, якщо вибачимося перед ними? Все це нелегкі запитання. Спробуймо знайти відповідь хоча б на деякі з них.

Сімейні традиції. Чудово мати сімейні традиції і передавати їх від покоління до покоління. Але традиції у вихованні дітей мають і деякі негативні сторони. Раніше, коли наше суспільство було тоталітарним і більшість сімей були тоталітарними, авторитарність батьків, їхня категоричність сприймались як норма. Діти покірно мирилися з волею дорослих, переносили своє нерівноправне становище в сім'ї на свою позицію в суспільстві. Не існувало й Декларації 00Н про права дитини, у якій записано, що над дітьми не може здійснюватися насильство. Проте суспільство розвивається, змінюються погляди на виховання дітей, взагалі на положення людини в суспільстві. І тепер сліпе наслідування традицій, починаючи від тугого сповивання новонародженого до неповаги до особистості дитини і, на жаль, до тілесних покарань вже не є добрим прикладом.

Мені довелося зустрітися із сім'єю, де любляча, освічена мати вважала, що, оскільки вона одна виховує хлопчика, треба бути з ним суворою. Тому за провини, до яких належали і погані оцінки або зауваження вчителя, дитину карали ременем. Хлопчик сприймав це як належне і не

протестував. Проте психічні травми, які він регулярно отримував, давалися взнаки в його агресивній поведінці в школі стосовно одноліток. Це набувало дуже небезпечних форм. Мама схильна була звинувачувати вчителів, дітей, але не себе. Адже раніше так часто робили батьки в багатьох сім'ях.

Якщо ми хочемо, щоб діти довіряли нам, зважали на нашу думку, треба вміти визнавати свої помилки і за необхідності вибачатися перед дітьми. Ваш авторитет від цього не тільки не впаде, а, навпаки, зросте. Якщо дитина розумітиме, що ви така ж людина, як інші, що ви можете зробити помилку і чесно визнати її, вона довірятиме вам, не чекаючи від вас підступності або нетактовності.

Як говорить Ада Делла Топпе, добре виховати дітей – значить виробити у них звичку враховувати, що у людей навколо них рівні з ними права, неухильно керуватися принципом, спільним як для дорослих, так і для дітей: «Можеш поводити себе так, як тобі подобається, але не зловживай своєю свободою, не використовуй її на шкоду іншим»-.

Нагадаю, що в партнерській сім'ї конфлікти вирішуються мирним шляхом, усі члени сім'ї беруть участь у вирішенні важливих проблем. У цих випадках батькам легше уникнути помилок зловживання владою, легше побудувати з дитиною стосунки, які базувалися б на повазі та довірі.

Додаток Б

Позакласний час, 30.12.2002 р.

ПЛАН

роботи батьківського всеобучу ЗОШ №9 на І семестр 2001-2002 н. р.

Місяць | Тематика занять

Серпень | Ваша дитина стала школярем. Режим для першокласників. Поради батькам першокласників

Вересень | Бесіда класного керівника "Що заважає і що допомагає дитині добре навчатися і бути вихованою"

Звіт про проведену роботу батьківського комітету і вибори нового батьківського комітету.

Організаційні питання з режиму роботи школи:

1) режим роботи школи;

2) оплата підручників;

3) про утримання шкільного приміщення і