в) відбувається перенос прийомів навчання із зовнішньої, матеріалізованої у внутрішню, розумову форму діяльності;

г) ускладнюється форма письмових і графічних прийомів навчання. При цьому початкова частина учбової роботи відбувається у внутрішній, розумовій формі, а завершальна – у зовнішній письмовій або графічній формах.

Необхідною умовою розвиваючого навчання історії є перенос сформованих прийомів із відтворюючої форми в умови творчо-пошукової діяльності.

В ході творчо-пошукової діяльності учні самостійно використовують відповідні прийоми, доповнюють їх плодами своєї інтелектуальної творчості. У поєднанні з письмовими і графічними прийомами вони використовують прийоми розумової діяльності.

Навчання прийомам учбової роботи створює умови для формування у школярів пізнавальних умінь. Поняття “уміння” підкреслює міру володіння прийомами навчальної діяльності. Спочатку учні засвоюють знання того чи іншого прийому, а потім поступово набувають уміння самостійно використовувати цей прийом. Основною ознакою уміння є здатність учня послідовно застосовувати всю сукупність учбових і розумових дій, які складають прийом, при вивченні нового, але подібного матеріалу, а також при вирішенні незнайомих пізнавальних завдань.

Уміння наступає тоді, коли учень добре оволодіває повним набором учбових дій, які входять в склад прийому, і вміє вільно застосовувати їх на новому учбовому матеріалі. Наприклад, учням необхідно використати порівняльну таблицю для співставлення двох історичних явищ, кожне з яких вчитель описує і пояснює без порівнянь. Раніше, засвоюючи прийом, учні познайомилися із структурою і призначенням прийому, з послідовністю розумових і учбових дій, і неодноразово заповнювали таблицю по зразку запропонованому вчителем. Запропонована робота ставить учнів в нові умови: вони повинні самостійно проаналізувати і порівняти учбовий матеріал і скласти порівняльну таблицю. Якщо учні спрявляться з цією роботою, то можна вважати, що вміння користуватися прийомом у них в основному сформоване. Наступне застосування таблиці на рівні творчо-пошукової діяльності закріпить уміння.

3. Прийоми і засоби викладення головних історичних фактів.

Збагачення пам`яті учнів знанням основних історичних фактів – одне з найважливіших завдань шкільного навчання історії в цілому. Основні факти мають не лише освітнє, але й виховне значення.

Важливу роль у вирішенні цього завдання виконують прийоми і засоби викладання, які своїм змістом і характером викладення формують у школярів історичні знання в образній і образно-емоційній формі. Допомагають вирішити це завдання додаткові відомості з наукової, науково-популярної літератури, з інших джерел знань. Вони конкретизують і збагачують програмовий матеріал підручника, дозволяють наповнити прийоми викладення яскравим, образно-емоційним змістом.

Образне знання історії є живим і повноцінним; знання теоретичного характеру попри всю їхню цінність без яскравих образів є формальним, а тому неповноцінним.

Формуючи повноцінні знання, історичні образи, особливо емоційно окреслені, вчитель активно впливає на емоційну сферу учнів, розвиває і виховує їх, ефективно сприяє національному вихованню.

Слід зауважити, що по своєму характеру образи головних історичних фактів не однакові і вимагають різного підходу до відбору прийомів і засобів викладання. Одні образи мають відносно статичний, а інші динамічний, рухливий характер. У кожному випадку характер і конкретний зміст образу визначається специфікою вивчення історичного факту.

Відтворювати відносно статичні образи головних історичних фактів, їх матеріальної обстановки, образи учасників історичних подій вчителю допомагають статичні наочні засоби: учбові історичні картини, репродукції художнього живопису, документальні фотографії, ілюстрації підручників, а також діапозитиви і учбові кінофільми.

4. Прийоми і засоби викладення неголовних історичних фактів

Неголовні історичні факти при навчанні історії відіграють другорядну роль. Вони не містять даних теоретичного характеру, не мають значного пізнавального значення. Разом з тим вони конкретизують, зв`язують воєдино між собою головні історичні факти, сприяють створенню цілісної картини закономірностей історичного процесу.

Допоміжний характер неголовних фактів визначає і прийоми їхнього вивчення. ними є: просте або інформаційне повідомлення і конспективне оповідання. У поєднанні з цими прийомами інколи використовуються графічні наочні засоби: історична карта, класна дошка, схеми, графіки, діаграми, таблиці.

Названі прийоми і засоби дозволяють ефективно закріпити в пам`яті учнів необхідну частину неголовних фактів, що дозволяє вчителю підкреслити значення і сутність головних фактів, з якими вони тісно зв`язані.

Деякі неголовні історичні факти вчитель свідомо упускає, даючи учням самим про них дізнатися. Досить поширеним у викладенні неголовних історичних фактів є стисле інформаційне повідомлення, яке являє собою просте перерахування фактів і пов`язаних з ними цифр, імен, назв. Воно спрямоване переважно до мислення і смислової уяви учнів оскільки містить дані, що допомагають зрозуміти сутнісні сторони головних історичних фактів.

Закріплювати в пам`яті учнів неголовні історичні факти необов`язково.

Отже, просте, або інформаційне повідомлення і конспективне оповідання є головними прийомами викладення неголовних історичних фактів.

У шкільних підручниках, особливо для старших класів, у відносно великому об`ємі містяться статичні дані, які ми відносимо до неголовних історичних фактів. Чи потрібно їх викладати і вимагати, щоб учні їх запам`ятали? Лише найбільш необхідні.

Література:

Берельковский И.В., Павлов Л.С. История. Методика преподавания. – М., 2001.

Вагин А.А. Методика преподавания истории в средней школе. – М., 1968.

Гора П.В. Повышение эффективности обучения истории в средней школе. – М., 1988.

Короткова М.В., Студёнкин М.Т. Методика обучения истории в схемах, таблицах, описаниях. – М., 1999.

Студёнкин М.Т. Методика преподавания истории в школе. – М., 2000.