Реферат на тему:
Методика фонетики, графіки і орфоепії
План
1.Місце розділу в шкільному курсі мови.
2.Основні завдання.
3.Методи і прийоми роботи.
4.Навчально тренувальні вправи.
1. Місце розділу в шкільному курсі мови
Значення і місце фонетики у шкільному курсі української мови обумовлене тією роллю, яку відіграє її звукова сторона. Звуки є матеріальним засобом реалізації лексичних і граматичних значень, будівельним матеріалом для слів і словоформ. Усі мовні значення — і лексичні, і граматичні — виражаються за допомогою звуків і поза звуковою формою не існують.
Фонетика — складова частина загальної структури мови, одна з її систем. Таке розуміння фонетики дає можливість побудувати вивчення лексики і граматики на фонетичній основі, здійснюючи цим самим принцип випереджаючого навчання усного мовлення, і вивчати теоретичні відомості з фонетики не ізольовано, а як перший рівень цілісної структури рідної мови. Розкрити учням роль у мові звукової сторони, показати зв'язок фонетики з лексичними і граматичними явищами — важливе теоретичне завдання вивчення фонетики в школі, бо «без знайомства з фонетичного системою мови неможливе її теоретичне чи практичне вивчення».
Вивчення фонетики і графіки сприяє засвоєнню учнями норм усного і писемного мовлення. В цьому виражається її тісний зв'язок з орфографією.
Практичні завдання фонетики можна сформулювати: а їй так: 1. Розвиток звукової культури учнів. 2. Формування і удосконалення прийомів звуко-буквеного розбору. 3. Формування умінь визначати орфограми на основі звукового аналізу.
Поряд із засвоєнням відомостей з фонетики і графіки учні знайомляться з основними нормами української літературної вимови. Усне мовлення, як основний засіб спілкування людей, переважає над писемним, тому завдання вчитися — удосконалювати артикуляційні павички, інтонаційне оформлення усного мовлення школярів. Учитель повинен систематично працювати над попередженням і виправленням таких недоліків усного мовлення, як невиразна вимова звуків, поспішне і поривчасте вимовляння фраз, недостатня виразність. Постійна робота над засвоєнням орфоепічних норм літературної мови підвищує, мовно-мовленнєву компетентність учнів.
2. Основні завдання
Вивчення загальних відомостей про мову має свої особливості. Учителеві доводиться шукати способів представлення нього матеріалу учням. З цією метою широко використовується дидактичний матеріал (доступні за змістом уривки мовознавчих праць)1; міжпредметні зв'язки з російською мовою, історією; читання доступної науково-популярної мовознавчої літератури у позакласній роботі з предмета, на факультативних заняттях.
Учні засвоюють книжний стиль вимови як зразок літературного мовлення, що ґрунтується на дотриманні орфоепічних норм, виразності мовлення. Книжний стиль вимови має стати основним при вивченні фонетики. Розмовний стиль має інші ознаки: швидкий темп, не завжди виразна вимова окремих звуків, своєрідна «неповнота» їх артикуляції. При вивченні звукових особливостей української мови за зразок береться повний стиль вимови, оскільки в ньому найкраще виявляються всі особливості фонетичної системи й орфоепічної норми.
3. Методи і прийоми навчання фонетики і графіки
При вивченні фонетики і графіки використовуються різні методи і прийоми навчання, їх вибір і застосування залежать од характеру матеріалу. Так, під час ознайомлення учнів із звуковою системою української мови, її якостями, походженням і становленням української графіки варто застосувати слово вчителя (розповідь чи пояснення), під час вивчення ролі звуків у мовленні, їх акустико-фізіологічних властивостей, позначення звуків на письмі широко використовуються методи бесіди, спостережень, аналізу мовних явищ з елементами проблемного навчання, під час закріплення алфавіту, правил написання апострофа, м'якого знака, звукового значення букв я, ю, е, ї корисним буде самостійна робота з підручником тощо.
Характер відомостей з фонетики і графіки — голосні і приголосні, дзвінкі і глухі, тверді і м'які приголосні, звуки і букви — обумовлює застосування прийому зіставлення. Матеріалом для зіставлень часто служать фонетичні і графічні явища двох братніх мов — української і російської.
Учителі-практики впроваджують на уроках фонетики (як і граматики та правопису) елементи програмованого навчання, зокрема алгоритмізацію. Метод бесіди застосовується на всіх етапах навчання фонетики і графіки. Для усвідомлення нових понять учитель використовуй евристичну бесіду, яка полягає в умілій постановці запитань, підведенні учнів до самостійних узагальнень, висновків, виведення правил. Це можна показати на прикладі бесіди про звуки мовлення на першому уроці в 5 класі:—
Чи є у природі звуки, окрім звуків людини?—
Які існують звуки людського мовлення?—
Чим відрізняються звуки мовлення від інших звуків?—
Вимовте слово мур. Якими звуками воно утворене? —
Замініть голосний звук, щоб утворилось нове слово мир.—
Вимовте слово бік. Якими звуками воно утворене? Замініть кінцевий приголосний звук, щоб утворились нові слова — бір, біль, біг.
Висновок: замінили звук — змінилось слово: його звукове оформлення і значення. Звуки мовлення служать для утворення слів і розрізнення їх значень.
Алгоритмічна таблиця буде корисною під час характеристики голосних звуків, їх вимови в наголошеному 1 ненаголошеному складі. Учні пригадують вимову [е], [й], засвоєну в молодших класах, виконують ряд таких розумових операцій:
1. Правильно прочитайте слова весело, вилитий. Визначте в них наголоси.
2. Як вимовляються звуки під наголосом?
3. Чому ненаголошені вимовляються нечітко?
4. Доберіть перевірні слова.
5.Які звуки чуємо під наголосом в аналізованихсловах?
Пишіть у слові вилитий -и-
Така таблиця забезпечує також повторення вивчених раніше орфограм.
Одним з важливих прийомів у навчанні фонетики і графіки є звуко-буквений, або фонетико-графічний аналіз (розбір). У поєднанні з методом спостережень над звуковим складом слова, його графічним зображенням аналіз сприяє усвідомленню, закріпленню і узагальненню теоретичних відомостей, формуванню правописних і орфоепічних навичок.
Фонетико-графічний аналіз слів проводиться за таким порядком: 1) поділ слова на склади, визначення наголошеного складу; 2) характеристика звуків за їх артикуляційними ознаками (голосні наголошені і ненаголошені, приголосні дзвінкі й глухі, тверді й м'які) та способи графічного позначення