Реферат на тему:
Методика навчання орфографії
План
1. Місце і значення орфографії у шкільному курсі.
2. Роль правил.
3. Методи і прийоми. Види вправ.
4. Типи диктантів
5. Робота над помилками. Редагування.
1. Місце і значення орфографії у шкільному курсі.
Орфографія (від гр. orthоs — правильний і grapho— пишу) — це система загальноприйнятих правил про способи передачі звукової мови на письмі.
Значення орфографії в шкільному курсі української мови витікає із соціального значення орфографічної норми, яка, як і інші норми, е невід'ємною рисою літературної мови. Дотримання норм, визначених орфографією, полегшує письмове спілкування, е свідченням належної мовної культури.
Завдання шкільного курсу орфографії полягає в тому, щоб, по-перше, ознайомити учнів із системою загальноприйнятих способів передачі звукової мови на письмі; по-друге, довести необхідність практичного оволодіння орфографією, по-третє, сформувати в учнів сталі орфографічні уміння і навички. Останнє завдання є найважливішим і найскладнішим.
Орфографія української мови базується на особливостях її графіки, фонетичної системи, граматичної будови. У зв'язку з цим у шкільному курсі вона не виділяється в окремий розділ, а вивчається паралельно з опрацюванням відомостей з фонетики, графіки, словотвору, морфеміки, морфології.
Серед теоретичних положень, які мають особливо важливе значення для впровадження раціональної методики навчання орфографії, є вчення про орфограму, відомості про принципи української орфографії, взаємозв'язок орфографії з іншими розділами науки про мову.
2. Роль правил
Введення в шкільний курс поняття «орфограма», що є однією із основних одиниць теорії і практики орфографії, деяких відомостей про типи орфограм є, без сумніву, суттєвим удосконаленням. Ознайомлення учнів з відомостями про орфограму дає можливість, по-перше, поліпшити виховання орфографічної пильності, по-друге, вивчати відомості з орфографії, яка в шкільному курсі не виділена в окремий розділ, у системі, по-третє, розширити коло лінгвістичних понять, а отже, й знання з лінгвістики взагалі, по-четверте, попереджувати механічне заучування орфографічних правил, що сприяє піднесенню якості засвоєння і здійсненню принципу розвиваючого навчання.
Ряд учених визначає орфограму як сумнівне написання, що вимагає застосування певного орфографічного правила. Автори такого визначення основну увагу, як бачимо, приділяють диференціації понять «орфограма» — «неорфограма». Для практики навчання орфографії такий підхід до певної міри раціональний, бо відмежування у вивченні орфографії і формування орфографічних навичок здійснюється протягом усіх років навчання. Виділяють чотири самостійні, тісно пов'язані між собою етапи роботи над орфографією: початкові, 5-6 класи, 7- 8 і 9-11 класи. Особливе місце серед них займають 5—6 класи, коли засвоюються деякі теоретичні відомості з орфографії й в основному формується орфографічна грамотність. На цьому етапі необхідно зважати на ступінь ознайомлення учнів у 1-4 класах з типами або й видами орфограм, щоб не вивчати, а повторювати засвоєні в початкових класах, приділяючи основну увагу тим, з якими учні зустрічаються вперше.
За ступенем ознайомлення учнів у початкових класах можна виділити серед типів три групи орфограм: 1) орфограми, з якими учні не знайомились, 2) повністю вивчені і 3) частково опрацьовані.
До першої групи відноситься орфограма-дефіс. Робота над нею починається з 5 класу, коли вивчається складання як різновид творення слів. П'ятикласники з'ясовують суть орфограми, виробляють уміння виявляти її і, використовуючи відповідні орфографічні правила, правильно писати слова з нею.
Типом орфограми, вивчення якої завершується в початкових класах, є орфограма-рисочка (перенос слів). У середніх класах повторюються відомості про цю орфограму і закріплюються навички переносити слова. При цьому вчитель не може задовольнитися відтворенням вивченого, а має поглиблювати знання теоретичних відомостей, що лежать в основі переносу слів, підкреслюючи цим зв'язок орфографії взагалі і повторюваної орфограми зокрема з фонетичними й морфологічними особливостями мови. Поглиблене повторення переносу слів проводиться в зв'язку з вивченням неорфографічних тем з фонетики (складоподіл, приголосні звуки, зокрема [дж], [дз] )і будови слова.
Третю групу складає переважна більшість передбачених програмою орфограм — буквені, апостроф, пропуски, контакти. Роботу над ними необхідно починати з відновлення в пам’яті учнів засвоєних у початкових класах видів орфограм і орфографічних правил та відомостей з мови, з якими вони зв'язані. У такий спосіб повторюються й осмислюються загальні закономірності відповідної орфограми, її суть. Це дає можливість глибоко опрацювати новий вид певної орфограми, підкреслити спільне й відмінне в порівнянні з раніше вивченим.
Так, апостроф вивчається з 1 по 4 клас. Учні за цей час засвоюють такі види цієї орфограми, як: 1) апостроф після букв, що позначають губні приголосні, перед я, ю, є, ї (м'яч); 2) апостроф після р у кінці складу (довір'я);
3) апостроф після префіксів, що закінчуються на приголосний (з'їзд). У 5 класі на спеціальному уроці знання про апостроф узагальнюються, підкреслюється спільне між усіма видами цієї орфограми: в кожному випадку апострофом позначається твердість приголосного передм'яким звуком [й], який разом з відповідними голосними позначається буквами я, ю, є, ї. Після вправ, у процесі яких практично усвідомлюються особливості вживання апострофа і вдосконалюються навички, здобуті в початкових класах, учні опрацьовують ще два види цього типу орфограми: апостроф після к (Лук'ян) і після першої частини складних слів, що закінчується твердим приголосним (двохядерний).
У 6-8 класах проводиться систематичне повторення вивчених на попередніх етапах орфограм на уроках мови, в 9-11 класах — удосконалення орфографічної грамотності в зв'язку з написанням творів.
3 . Методи і прийоми навчання орфографії
Засвоєння орфографії забезпечується вмілим використанням методів теоретичного вивчення рідної мови. Добір методів, прийомів і вправ для кожного конкретного випадку при вивченні орфографії має бути винятково дбайливим, враховувати вікові особливості дітей, рівень їхнього розвитку