3. Проблемне навчання історії в школі.

Як уже вказувалось суть проблемного навчання полягає у створенні перед учнями проблемних ситуацій, усвідомленні, сприйнятті та розв`язанні цих ситуацій у процесі спільної діяльності учнів і вчителя, при максимальній самостійності учнів і під керівництвом вчителя.

Проблемне навчання реалізується в межах класно-урочної системи, в якій основною формою навчання є урок. Отже, основною формою проблемного навчання є проблемний урок. За визначенням Н.Дайрі, проблемний урок – це урок, на якому учні на основі вивчення нового матеріалу самостійно розв`язують проблему. Проблемний урок було введено в практику навчання історії в другій половині 60-х років, і донині він користується заслуженою популярністю серед вчителів. Разом з тим формування новітніх технологій викладання вплинуло і на структуру проблемного уроку.

У праці “Як підготувати урок історії” методист Н.Дайрі наводить схему зв`язків логічних завдань і фактичного матеріалу, в якій він визначив основні факти теми та проблемні завдання, що виконуються учнями, лінії, що сполучають завдання і факти, відображають обсяг фактичного матеріалу, який залучається для виконання того чи іншого завдання. Н.Дайрі посилається на цю схему як на підтвердження переваги проблемної пізнавальної діяльності. Така схема використовується ним і в другій праці, але вже як приклад відбору фактів та конструювання змісту уроку, за допомогою якого досягається запланований конкретний результат. Взаємозв`язок між фактичним матеріалом і завданням подається автором як чітка закономірність: чим більша кількість фактів і понять охоплюється учнями під час виконання завдання, тим успішніше формуються знання і відбувається їхній розвиток.

Тепер спробуємо ключовими словами відобразити нові аспекти в організації проблемного навчання наприкінці 80-х років: “діагностування зони найближчого розвитку”, “удосконалення і розширення системи контролю”, “охоплення контролем усіх учнів”, “конкретизація мети”, “орієнтація на досягнення планового навчального результату”, “чіткий відбір змісту” тощо.

Залежно від рівня розвитку мислення учнів Н.Дайрі визначив три можливі методичні варіанти організації самостійної діяльності учнів на проблемному уроці: самостійна робота учнів з виконання проблемного завдання; робота учнів з використанням спеціальних пам`яток (добірки орієнтовних запитань для аналізу історичного явища); послідовне виконання учнями серії проблемних завдань, які в результаті забезпечують розв`язання загальної проблеми уроку.

4. Методика проблемного навчання історії у працях методиста І.Лернера

На відміну від Н.Дайрі, який вважав основою проблемного навчання самостійну роботу учнів над проблемно-логічним завданням, що охоплювало якомога більшу частину навчального матеріалу, І.Лернер дотримувався думки, що розвиток мислення учнів відбувається під час самостійного розв`язання ними системи проблемних завдань. Така система має охоплювати основні типи аспектних проблем історичної науки (визначення причинно-наслідкових зв`язків між історичними подіями і явищами; загальних та окремих закономірностей суспільного розвитку; наступності між фактами, подіями та явищами; тенденції розвитку суспільних явищ; структури соціальної організації, взаємовідносин між соціальними групами; типовості одиничного та масового явища, специфіки суспільного явища тощо); доступні методи історичної науки; завдання різних рівнів складності, враховуючи необхідність розвитку пізнавальної самостійності учнів; передбачати вияв найважливіших характерних ознак творчої діяльності учнів (самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію, комбінування і перетворення вже відомих способів діяльності для розв`язання нової проблеми, бачення нової проблеми в традиційній ситуації, бачення структури і нової функції об`єкта, врахування альтернатив при розв`язанні проблеми, створення нового підходу); врахувати дидактичні вимоги до структури і змісту завдань.

Проблемне завдання в системі сучасного уроку є умовою забезпечення творчого застосування учнями набутих знань. Як приклад проблемного уроку І.Лернер подає опис уроку “Селянська війна під проводом С.Разіна”. На початку уроку учням було поставлено завдання: після викладу вчителем матеріалу відповісти самостійно на запитання про причини виникнення війни, причини її поразки та про її відмінності від відомих учням війн і повстань. Потім вчитель аналізував знання учнів, пропонуючи назвати відомі їм селянські війни і поміркувати над тим, чи випадково вони починаються? Викладаючи новий матеріал вчитель не давав прямих відповідей на запитання проблемного завдання. Наприкінці уроку учні відповідають на основні запитання. Ці відповіді є і закріпленням нового матеріалу, і перевіркою ефективності уроку. На наступному уроці проводилась п`ятихвилинна контрольна робота. Цей урок також є проблемним, але він має свої особливості. Зокрема це стосується намагання побудувати вивчення нового матеріалу у вигляді системи завершених навчальних циклів, де окреме запитання або кілька запитань уроку відразу після висвітлення вчителем матеріалу закріплюється на репродуктивному та творчому рівні за допомогою проблемного завдання. Така сама тенденція простежується і в інших розроблених І.Лернером уроках.

Література:

Вяземский Е.Е., Стрелова О.Ю. Как сегодня преподавать историю в школе. – М., 2000.

Дайри Н.Г. Основное усвоить на уроке. – М., 1987.

Дайри Н.Г. Как подготовить урок истории. – М., 1969.

Комиссарова В.И. Проблемная школьная лекция // Преподавание истории и обществоведения в школе. – 2000. - №1. – С.36-39.

Лернер И.Л. Развитие мышления учащихся в процессе обучения истории. – М., 1982.

Лернер И.Л. Проблема познавательных задач на уроке истории. – М., 1983.

Махмутов М.И. Организация проблемного обучения в школе. – М., 1998.