Методика підготовки до твору має враховувати природну структуру мовної діяльності, до якої входять: 1) орієнтація в ситуації спілкування; 2) орієнтація у змісті висловлювання; 3) планування; 4) реалізація задуму; 5) контроль.

Орієнтація в ситуації спілкування породжує мотив, дає усвідомлення мети, від якої залежатиме головна думка і стильове оформлення тексту. Осмислення теми твору дозволить окреслити обсяг змісту, зібрати і систематизувати необхідний матеріал, визначити підтеми, на які розчленовується тема, і, отже, обрати тип мовлення, скласти чіткий план викладу. На основі всього цього здійснюється відбір мовних засобів, необхідних для висвітлення теми. Таку систему розвитку мовлення розроблено і впроваджено в практику школи.

У 5 класі головна увага приділяється умінню осмислити тему, визначити її контури. З цією метою порівнюються близькі, але різні за обсягом теми (напр., Мої весняні канікули, Один день весняних канікул, Цікавий випадок під час канікул, Канікули — час улюблених занять). Другим елементом загальної орієнтації є визначення авторської настанови — головної думки майбутнього тексту. Тільки в окремих випадках спрямування викладу повністю визначається формулюванням теми (напр., Ніхто не забутий, ніщо не забуте). Частіше його обирає сам автор, керуючись власним розумінням теми. Якнайчастіше варто пропонувати лише загальне формулювання (напр., Опишіть свою улюблену пору року), в межах якої кожен учень самостійно визначить зміст і спрямування тексту.

З 6 класу центр уваги переміщається на добір фактичного матеріалу. Від цього етапу значною мірою залежить успішне виконання завдання. І кращі вчителі, не обмежуючись безпосередньою підготовкою, здійснюють широку і тривалу роззосереджену підготовку шляхом тематичного добору дидактичного матеріалу до циклу уроків, що передують написанню твору.

Наслідком систематизації матеріалу має стати визначення підтем, які, будучи частинами теми, вичерпують її зміст

Учнівські твори бувають дуже різноманітними: за метою — навчальні й контрольні, за місцем виконання — класні й домашні; за формою викладу — усні й письмові; за джерелами матеріалу — на основі власних спостережень, на основі почутого або прочитаного, за картиною, серією малюнків, діафільмом, кінофільмом чи телепередачею; за способом викладу думок (типом мовлення)—розповіді, описи, роздуми. Крім того, кожен твір оформлюється як текст певного стилю.

Зміст, композицію, мовне оформлення учень має вибирати цілком самостійно.

Твори за опорними словами — вправа націлена передусім на встановлення теми і її обсягу. Робота ця формує в основному технічні уміння, оскільки власні пошуки, навіть при неповному використанні опорних слів, доводиться здійснювати у вузьких межах.

В окремих випадках, з метою вироблення навичок уживати певні засоби вираження змісту, можна практикувати твори-мініатюри з граматичним завданням, однак до цього виду роботи треба підходити дуже обережно, добираючи теми, які стимулювали б застосування потрібних слів і конструкцій (напр., в описі природи — прикметників чи однорідних членів речення, в роздумі — складних речень з підрядними причини, а в розповіді— з підрядними часу). Інакше створені тексти виявляться неприродними, позбавленими вільного розгортання думки.

Найбільший вплив на розвиток мовленнєвих умінь учнівські твори матимуть тоді, коли вони набудуть комунікативного характеру, коли вибір засобів буде зумовлений не завданням використати вказані слова, форми чи конструкції, навіть не потребою висловити певний зміст, а прагненням досягти намічених цілей. Тому у процесі роботи над твором особливо велика роль усвідомлення того, в якій ситуації спілкування може бути використаний створюваний текст.

Для того, щоб продемонструвати учням, як треба розгортати виклад і реалізувати задум, варто практикувати колективне складання текстів (творів-мініатюр або фрагментів, що висвітлюють якийсь пункт плану). Добираючи одне за одним речення, учні спостерігатимуть їх змістовий зв'язок, мовні засоби, за допомогою яких вони зливаються в одиниці більш високого структурного рівня мови — у складні синтаксичні цілі або в завершений текст. Однак таку роботу можна виконувати лише на матеріалі, що вимагає не суб'єктивної оцінки, не вияву емоцій, а простого викладу інформації (напр., складання замітки в газету про допомогу школи дитячому садочку).

5. Перевірка творчих робіт

Активізуючи мовно-мовленнєву діяльність учнів, учитель не може розраховувати, що всі їх висловлювання будуть досконалими. Одні з помилок зумовлені властивостями матеріалу довготривалої пам'яті автора — запасом слів і синтаксичних моделей, рівнем засвоєння мовних норм. Інші — особливостями розумової роботи в ході підготовки і реалізації задуму.

Навчальний процес немислимий без виявлення, аналізу і усунення помилок, без удосконалення учнівських висловлювань, тобто без того комплексу операцій, який прийнято називати редагуванням.

У роботі над поліпшенням висловлювань необхідно керуватися певними критеріями. Таким орієнтиром є знання мовних норм і уявлення про комунікативні якості мовлення.

З мовними нормами учні знайомляться по суті на всіх заняттях з рідної мови. Набуті на кожному уроці знання додаються до тих, що вже були засвоєні раніше, і, таким чином, кожен з учнів, навіть четвертокласник, володіє певною сумою уявлень про те, як треба висловлюватись. Знання ці постійно активізуються у зв'язку з аналізом письмових робіт, коли доводиться до свідомості кожного учня, чому він одержав саме таку оцінку за зміст і за грамотність роботи.

Редагування, отже, мусить мати міцну теоретичну основу. У ході її застосування необхідно спиратися на її зміст, для написання твору факти-докази слід групувати відповідно до теми твору.

Принагідно здійснюється і добір мовних засобів, які можна