У безмежному морі української народної прози на чільному місці стоїть казка. Нема такого народу, який би не знав її. Казку люблять і знають від малого до старого. Але по-справжньому казка хвилює серце тільки дитини, яка володіє найціннішим скарбом радіти радістю і боліти болем землі, лісу і річки, травинки, дерева, птаха, хто відчуває душу живої природи. Тому на уроках я часто звертаюсь до казки, до її героїв.

На підсумковому уроці з розвитку мовлення на тему "Світ маленьких казкарів" проводжу бесіду. Складаючи казки, діти придивляться до навколишнього світ природи, ставили тисячі "чому?", порівнювали. Встановлювали зв'язки між окремими предметами і явищами. Природа робила їх добрішими, дбайливішими, людянішими. Так світ їхніх казок - листочок і травинка, дощова краплина і ромашка на тоненькій ніжці, пшеничний колосок і журавлиний ключ у небі, білокора береза і дзвінкий весняний струмок. Цього нас вчив В.О.Сухомлинський, який любив повторювати, що "казка - це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови".

На основі спостережень за природою учень з класу Корнат В. склав казочку “Мій їжачок”:

МІЙ ЇЖАЧОК

У моєму садочку жив дуже розумний їжачок. Я подружився з ним. Коли він мене побачить, то його очі світяться, як зірочки. Я часто носив йому молоко. Він швидко випивав його і довго дивився на мене. Я читав в його очах слово "дякую".

Коли хтось чужий підходив до нього, то їжачок згортався в клубочок. Одного разу до нього підійшов великий собака. Я дуже злякався його, а тому взяв палицю, щоб захистити їжачка. Він спочатку відкрив мордочку. Як тільки пес до нього, а їжачок швидко звився в клубочок. Тут моєї допомоги не треба було, бо той чотириногий поколов собі мордочку і втік.

Учні дуже люблять складати казочки за даним початком.

Радісно знати, що залишив щось добре на землі (казка за даним початком).

Настала зима. Закружляли в повітрі маленькі сніжинки. Тихенько спустились на землю та й думають: - Як тихо, спокійно, затишно тут! Будемо жити роки.

Сплять, дрімають, пригорнувшись одна до одної, слухають зимову пісеньку.

Ось прийшла весна. Весело засвітило сонечко. І заплакали сніжинки, полилися потічки їх сльози. Почула плач вишенька і сказала: "Не журіться, сніжинки, ви цілу зиму зігрівали землю, і з вашою допомогою оживе земля, зазеленіють поля і луги. І всі вам подякують. Бо коли зима з снігом, то літо з хлібом.

Після цих слів звеселились сніжинки, бо вони залишили добрий слід на землі.

Так, залучаючи школярів до природи, привчаю їх спостерігати за її розмаїтою красою, змальовувати живі барви, збагачувати дитячу уяву, розвиваю мовленнєві здібності, прагну наповнювати юні душі світлими почуттями навколишнього світу, вчу берегти і любити рідний край.

Серед багатьох видів робіт з розвитку мовлення практикую складання оповідань за прислів'ями. Це нелегка, але цікава робота. Пояснюю значення того чи іншого прислів'я, добираю з учнями кілька варіантів зачину тексту, а потім починається творча самостійна робота учнів. Для того, щоб полегшити творчий процес школярів, добираю ілюстрації, які перегукуються із змістом прислів'я.